Микола Куліш (1892-1937)
Микола Куліш - один з найяскравіших та найбільш оригінальних українських драматургів першої половини минулого століття. Розквіт його творчої активності припав на 20-ті - початок 30-х років - період відродження, розвитку та трагедії України. М.Куліш - один з засновників української модерної драматургії. Його п'єси нічим не поступаються кращим світовим зразкам. Їх постановка у "Березолі" Леся Курбаса дала можливість двом корифеям українського театру в синтезі тексту і режисерського таланту показати найболючіші проблеми тих років.
Микола Гурович Куліш народився 6 грудня 1892 року в селі Чаплинка Херсонської області. Родина його батьків жила бідно: батько майже все життя провів у наймах, мати від важкого життя (теж у наймах) передчасно померла. Миколі з дитинства довелося служити у панських економіях. "Люблю… голоту. Серцем її люблю", - напише згодом драматург. Матеріальні нестатки, життя в сирітському будинку все ж не перешкодили здібному хлопцеві закінчити сільську школу (1901-1905). 1905 року місцева інтелігенція, зважаючи на неординарні здібності Миколи та його прагнення до навчання, зібрала гроші і послала хлопця вчитися у вищу початкову школу в Олешків (тепер - Цюрюпінськ). Але коштів на закінчення навчання не вистачило, і Микола опинився в притулку олешківського благодійного товариства.
Через його бунтарський дух М, Куліша 1908 року виключили зі школи. Тут вдруге на допомогу майбутньому драматургові приходить прогресивна інтелігенція. Завдяки турботам молодих вчителів Микола Гурович вступає до громадської чоловічої гімназії. Він виявляє себе як талановитий та всебічно розвинений юнак. Випускає рукописний журнал, пише вірші, ставить аматорські вистави. В гімназії Микола знайомиться і починає товаришувати з І. Шевченком (гімназійна кличка "Жан"), майбутнім драматургом і прозаїком, відомим під ім'ям Івана Дніпровського. 1913 року гімназію було закрито, і Микола, маючи надію таки отримати атестат про закінчення гімназії, їде на Кавказ, де було легше скласти екзамени екстерном.
Підготовку до вступу в університет (Микола хотів навчатися в Одеському університеті, куди і приїхав після закінчення гімназії) перервала світова війна. М. Куліш пішов у Одеську школу прапорщиків. Закінчивши її 1915 року, їде на фронт. Незважаючи на загрозу трибуналу, він залишає військову частину і їде до Олешок, щоб заручитися і попрощатися зі своєю дівчиною Антоніною. Вже на фронті він знаходить можливість взяти з нею шлюб.
Штабскапітан Куліш добровільно зголошується залишити штаб і піти на передові позиції. Навіть під час війни письменник продовжує писати вірші, а також одноактові п'єси для солдатського драмгуртка. У 1917 р. Куліша, як найавторитетнішого і найпрогресивнішого офіцера, обрано депутатом на військовий з'їзд Західного фронту, що проходив у Луцьку.
1918 року Микола Гурович Куліш прибуває до рідних Олешок і відразу з головою поринає в культурно-громадське життя. Він очолює виконком міської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, у Дніпровському повіті організовує культурно-політичне українське товариство "Просвіта" і стає його головою. Намагається вирішити й питання економічного плану, щоб дати товари і заробіток населенню, скасовує царську тюрму в Олешках з наміром перетворити її на майстерню. Того ж року вступає до Комуністичної партії.
Коли на Олешки почали наступати десантники Антанти, що знищували всіх причетних до української революції, Директорія наказала всім відступати без бою. Незважаючи на це, М. Куліш у Херсоні збирає півтори тисячі олешківських утікачів, сформувавши таким чином "Перший Український Дніпровський Полк" (існує версія, що цей полк формально належав до військ отамана Григор'єва-Тютюнника, які скинули в море війська Антанти). З цим полком Микола Куліш, як начальник штабу, проходить шлях від Херсона до Києва. Юрій Яновський у своєму романі "Вершники" описав полк Куліша під назвою "олешківського батальйону Шведа", а сам Микола Гурович став прототипом комісара Данила Чабана, якого Яновський характеризує як "майбутнього письменника". До речі, коли роман "Вершники" (1935) вийшов друком, сам Куліш перебував уже на Соловецькій каторзі…
Влітку 1919 року, під час другого наступу Денікіна, Куліш перебуває у підпіллі.
Коли Радянська влада знов утвердилася на східній Україні, Куліш знову повертається до рідних Олешок. Тут, аж до переїзду в Одесу, він редагує газету, завідує повітовим відділом народної освіти. Він сприяє відкриттю українських шкіл та дитячих притулків, пише буквар "Первинка". В той час драматургу довелося вперше потрапити за ґрати, адже його діяльність під час війни "не зовсім співпадала з інтересами більшовицької армії" (зі слів дружини письменника Антоніни Куліш полк Миколи змальований у романі Ю. Яновського "Вершники", зовсім не "сповідував" більшовицької політики). Олешківський виконком бере Куліша на поруки. Перебуваючи на посаді, яка вимагала постійних поїздок по району, Микола Куліш на власні очі бачив страшну трагедію голоду 1921 року. Побачене спонукало драматурга до написання першого твору - драми "97".
1922 року Куліш переїжджає до Одеси. Там він працює в губнаросвіті і остаточно закінчує драму "97" (1924 р.). Цього ж 1924 року Куліш висилає в тодішню столицю України Харків п'єсу, а 9 листопада в театрі ім. Франка відбувається її прем'єра. 1925 року, лише за рік після написання, "97" було поставлено в Нью-Йорку та інших містах США. Проте фінал твору, в якому автор на вимогу цензури змушений був врятувати від смерті головного героя Мусія Копистку, не задовольняв М. Куліша. "Фінал може бути тільки один, - писав він у Дніпровському 10 грудня 1924 року, - загибель комнезаможу на селі під добу голоду. І коли хтось переробить фінал… внутрішня будова п'єси буде порушена".