ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

(1819—1897)

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 8 серпня 1819р. на хуторі біля м. Воронежа теперішньої Сумської області в козацькій родині. Навчався в повітовому училищі Новгород-Сіверська, у 1836р. закінчив п'ять класів Новгород-Сіверської гім-назії.

Протягом 1839—1840 pp. Куліш навчався на філософському та юридичному факультетах Київського університету. Але не за-кінчив його.

У 1841 р. написав прозові твори: «Циган», «Огненный змей. Повесть из народных преданий». У 1841 —1845 pp. Куліш ви-кладав російську словесність у Луцькій, Київській, Рівненській та Петербурзькій гімназіях. Підтримував діяльність Кирило-Мефодіївського братства. У 1846р. письменник опублікував «Повість про український нарід», яка зіграла не останню роль у справі його арешту.

22 січня 1847 р. Куліш одружився з сестрою В. Білозерського — Олександрою Михайлівною (літературний псевдонім — Ганна Барвінок), боярином на цьому весіллі був Т. Шевченко.

У квітні 1847 р. у Варшаві, де за відрядженням Петербузької Академії вивчав слов'янські мови та культури, письменник був заарештований у справі Кирило-Мефодіївського братства і ви-сланий спочатку до Вологди, а потім до Тули із забороною писати й друкуватися. Протягом 1847—1850 рр. Куліш перебував на за-сланні, працював державним службовцем.

У 1851 р. він повернувся до Петербурга, працював урядовцем у Міністерстві державного майна.

У 1856р. письменник отримав дозвіл друкуватися.

Впродовж 1856—1857 pp. вийшли два томи етнографічно-фольклористичної, історіографічної, літературної збірки «Запис-ки о Южной Руси», в якій Куліш запровадив новий правопис — «кулішівку», яка лежить в основі сучасного українського

правопису. У 1857р. було відкрито «Друкарню П.О. Куліша», в якій вийшов альманах «Хата»; для школярів читанка «Грамат-ка» та український буквар. Письменник доопрацював редакції роману «Чорна рада» українською та російською мовами (перша редакція 1846 р. не вийшла друком через арешт автора і заборону його творів). У 1861 — 1862 рр. Куліш брав участь у виданні пер-шого загальноукраїнського часопису «Основа», який на той час став осередком національного руху, надрукував в ній історичні нариси «Хмельниччина», «Виговшина», публіцистичну працю «Листи з хутора». У 1862 р. письменник видав збірку поезій «До-світки».

Протягом 1864—1868 pp. Куліш працював у Варшаві штат-ним чиновником Установчого комітету, який здійснював русифі-каторську політику серед поляків, потім, у 1873—1875 pp., слу-жив у Міністерстві шляхів сполучення. У 1874—1877 pp. Куліш видав тритомне дослідження «История воссоединения Руси», яке викликало обурення української громадськості.

У 1882р. письменник видав збірку «Хуторна поезія». Наступ-ного року Куліш відійшов від громадської діяльності й, усамітнив-шись у маєтку дружини на хуторі Мотронівка (тепер у складі є. Оленівка Чернігівської області), присвятив себе літературній та науковій праці.

У 1893р. письменник видав збірку поезій «Дзвін», а у 1897р. вийшла збірка «Позичена кобза».

14 лютого 1897 р. Пантелеймон Куліш помер на хуторі Мо-тронівка, де й похований.

П.Куліш є автором поетичних збірок «Досвітки», «Хуторна поезія», «Дзвін», «Хуторні недогарки», роману «Чорна рада», оповідань «Орися», «Дівоче серце», «Гордовита пара», драма-тичних творів «Байда, князь Вишневецький», «Петро Сагайдач-ний», «Цар Наливай»; перекладів та переспівів творів європей-ської та російської літератур, наукових та публіцистичних праць. Перші прозові твори Куліша відносяться до початку 40-х pp.. XIX ст., коли він збирав і досліджував фольклор. Твори цього пе-ріоду являли собою або літературну обробку фольклорного сю-жету («Циган» — про п'яничку, котрий спросоння уявив себе поміщиком, і його пригоди), або поєднання за допомогою не-складного сюжету народних повір'їв, переказів («Огненный змей. Повесть из народных преданий»); іноді це були ідилічні картини з життя заможної козацької верхівки, романтизація українського патріархального побуту («Орися», 1844). У 40-х роках Куліш працював також над романом «Чорна рада», окремі розділи яко-го публікувалися (1845—1846) у російських журналах «Совре-менник» і «Москвитянин». Перший в українській літературі соціально-історичний роман «Чорна рада» (1843—1857) відомий у російському і українському варіантах. Згадки про роботу над твором зустрічаються у листах автора до М. Погодіна, у яких твір фігурує під назвою «Сотник Шрамко і його сини». З російського варіанта роману відомі лише окремі уривки.

Поштовхом до написання твору послужила повість М. Гоголя «Тарас Бульба», український фольклор і, в першу чергу, опис ні-жинської «Чорної ради» 1663 р. в «Літописі Самовидця», де було зазначено: «Року 1663

Зараз по весні заводиться на новее лихо, чого за іних гетьма-нов не бувало, то ест чорної ради. [...]..І скоро тая рада стала, і боярин вийшов з намету і почав читати грамоту і указ його цар-ського величества, не дано того скончити, ані слухаючи письма царського величества, зараз крик стався з обох сторон о гетьман-ство. Одні кричать:—

Брюховецького гетьманом! А другія кричать:—

Сомка гетьманом!

І на столець обоїх сажають. А далі і межи собою узяли битися, і бунчук Сомков зламали, заледво Сомко видрався през намет царський і допав коня. І іная старшина. А інших позабивано до кілька чоловіка. І так сторона Сомкова мусила уступати до табо-ру свойого, а сторона Брюховецького на столець всадили Брюхо-вецького, зопхнувши князя, і гетьманом окрикнули, давши оному булаву і бунчук в руки.

...много Козаков значних чернь позабивала. Которое забой-ство три дні тривало.»

Тобто П. Куліш звернувся до подій, що відбулися в Україні після смерті Богдана Хмельницького. Від різних соціальних верств на гетьманство були висунуті Павло Тетеря, Яким Сомко, Іван Брюховецький. Останній, заручившись підтримкою «низів», здобув булаву, стративши після цього Сомка та його прибічників. Звертаючись до складної історичної доби, автор свідомо брався до змалювання не окремих епізодів боротьби, а цілісного, майже всеохоплюючого показу української дійсності тих часів (у романі діють гетьмани, старшина, городове козацтво, січовики, низови-ки, міщани, селяни).

У