Брюховецького. Тут старі мудрі січовики і молоді недосвідчені за-порожці, селяни й міщани, навіть старшина. Одних Брюховець-кий приваблює простотою і доступністю; інші, як Гвинтовка, ро-блять на нього ставку, використовуючи момент, орієнтуючись в обстановці; треті сподіваються помститися багатіям і,пограбу-вати городову заможну старшину.

Система образів роману відповідає основному завданню тво-ру — показати боротьбу за припинення чвар в Україні, за її єд-ність. Інтимна лінія не відіграє значної ролі: і Сомко, і Петро, і Кирило Тур, передусім, учасники гострої політичної боротьби. У центрі уваги автора Чорна рада і змагання сторін напередодні її, тому вимальовуються групи персонажів — представників цих сторін.

Важливим для розкриття ідеї твору є образ Сомка. Можна на-віть говорити, що Сомко — ідеал гетьмана, з точки зору П. Ку-ліша, носій думок автора. Сомко бореться за міцну державу, за-порукою якої має стати гетьман, він мріє про об'єднання України, в якій інтереси старшини, а не «низів», будуть найголовнішими. Він зображується «щирим і незлобливим» лицарем, відвертим у своїх поглядах і прагненнях. Для Шрама він «щира кюзацька душа», для Петра — «гордий, пишний і розумом високий геть-ман... золота голова». Він мужньо приймає смерть, відмовшвшись від можливого порятунку, бо «погибає Україна». Одноплановість зображення Сомка не порушується навіть тоді, коли йдеться про його заручини з Череванівною: він «козак не до любощів», у ньо-го на думці не сватання, а як би одігнати ляхів до Случі. Для за-можної козацької старшини він взірець лицарства, мужнснсті, від-вертості і благородства. Причину поразки Сомка на ікористь Брюховецького письменник вбачав тільки у політичній корогко-зорості народних мас, їх нездатності зрозуміти, за ким треба йти, хоча одночасно показав, що трудовий люд був ошуканий старши-ною.

Шрам — найвірніший однодумець Сомка, це узагальнений образ старшини запорожців, їхніх звичаїв, патріотизму. Він — людина цільної, мужньої, суворої вдачі, загартований і «пошра-мований» в боях воїн. У тому ж героїчному ключі змальоовуєгься і син Шрама — Петро.

До заможного хуторянського панства належить «івеселий і негнівливий» Черевань. Він — уособлення щасливого хутір-ського життя. Черевань не відзначається таким патріотичним за-палом, як Сомко або Шрам, але щиро ображається, ко»ли його назвали Барабашем. На Чорній раді Черевань підтримував Сом-ка, доки не відчув небезпеку для себе: «Ой, коли б мені діобрати-ся живому і здоровому до Хмарища! Нехай тоді радує особі хто хоче!» У ньому переконливо поєднуються риси людини доброї, щирої і водночас пасивної, безвідповідальної, на яку не можна покластися.

Найяскравішим образом запорожця в романі є, безперечно, Кирило Тур, бо в ньому поєднується і народне уявлення про геро-їчне плем'я запорожців, і авторське ставлення до нього. Він зо-бражений як відважний, одчайдушний воїн, дня якого «над усе — честь і слава, військова справа», як благородний лицар, здатний до самопожертви. За зовнішньою байдужістю, юродством хова-ється людина, яка правильно орієнтується в гострій обстановці, вболіває за долю України, не підтримує авантюрника Брюховець-кого, готова врятувати власним життям Сомка..Образ Тура подіб-ний до образів народних богатирів, козаків із усної народної твор-чості.

Брюховецький — прямий антагоніст Сомка. Він лукавий, під-ступний, хитрий, підлий. Обіцяючи зменшити побори старшини і обмежити захоплення нею маєтностей, втираючись у довір'я простолюду, він намагається справити вигідне враження, бути малопомітним, скромним. А добившись свого, відверто й цинічно розкривається перед тими, хто його підтримував. Після Чорної ради Брюховецький брутально лає голоту («мужва невмивана», «дурне мужицтво»), загрожуючи всіх порівняти батогами, глузує зі старих січовиків.

Прибічником Брюховецького стає новоявлений магнат Гвин-товка. Колишній козак, посівши величезну займанщину, перетво-рився на пана. По-панському свавільний він із слугами, з міща-нами, яких називає «хамовим кодлом», «вразькими личаками» і наказує бити й гнати зі свого двору батогами. Його речі та зви-чаї, на думку Шрама, годились би і звірю Єремі Вишневецькому. А Черевань влучно підмічає: «То були Вишневецькі та Острозь-кії, а тепер пішли князі Гвинтовки...». Не переконання веде Гвинтовку до Брюховецького — доля України його не хвилює. Він спритно орієнтується, на чиєму боці тимчасова перевага, щоб не програти.

Хоч Куліш змалював постаті авантюрника Брюховецького і його прибічників дещо однобоко, свідомо перебільшивши їх не-гативні риси, роман звучить досить реалістично. А змалювання образів у «Чорній раді» являє собою безумовне досягнення укра-їнської прози наданому етапі розвитку великого епічного жанро-вого різновиду.

Здобутком Куліша як першого українського романіста є струк-тура твору. Куліш домігся послідовного, логічного розгортання сюжету. Якщо мають місце такі докладні описи, як зображення Хмарища, хутора Гвинтовки чи прощання запорожців зі світом, то це спосіб введення нових персонажів до твору, а не етногра-фічні екскурси. Письменник визначив ідейний центр твору, на-вколо якого зосереджував основні лінії,— рада 1663 p., де розв'язується основний конфлікт. Це кульмінація. Проте зіткнен-ня двох ворожих сторін готується вже з першого розділу всім роз-витком сюжету. Цілеспрямовано розвивається основна сюжетна лінія — показ чвар в Україні за гетьманську булаву після смерті Б. Хмельницького, збагачення старшини, соціальні суперечності між багатою верхівкою і незаможними шарами українського сус-пільства, що й призводить до драматичного конфлікту.

Твір «Чорна рада» був першим романом в українській літера-турі, став школою для наступних поколінь прозаїків у тому, як будувати захоплюючий сюжет, як