ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО
(1778—1843)
Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р. в слободі Основа поблизу Харкова в дворянській родині (від на-зви слободи й походить його псевдонім — Основ'яненко). Спо-чатку навчався вдома, а потім у Курязькій монастирській школі.
У 1793 р. Григорій як дворянин був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана.
У 1804 р. він став послушником монастиря, а наступного року повернувся на військову службу.
У 1806 р. майбутній письменник подав у відставку, оселився в Харкові, став комісаром у народному ополченні.
У 1812 р. він працював директором Харківського театру, за-снував Інститут шляхетних дівчат, згодом організував, відредагу-вав і опублікував перші в Україні громадсько-літературні журна-ли «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник». Збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки.
Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирав-ся Предводителем дворян Харківського повіту.
З 1827 р. почав писати прозу і драматургію.
Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р.
У 1837р. вийшла друга книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».
У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника.
Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові.
Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну спадщину, написану російською та україн-ською мовами: це комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Шельменко — волостной писарь»; літературно-публіцистичні статті «Супліка до пана іздателя», «Лист до видавців «Русского вестника»; історико-художній нарис «Головатый»; фейлетон «Письма Фалалея Повинухина»; жартівливі ві-рші «Шпигачки»; романи «Панхалявский», «Жизнь и похожде-ния Петра Степанова, сына Столбикова», повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «Конотопська відьма», «Маруся», опові-дання «Салдацький патрет», «Купований розум», «Пархімове снідання», «Перекотиполе», «Малоросійська биль» та інші. Його спадщина нараховує близько 80 прозових і драматичних творів, щоправда не всі вони мають однакову художню вартість.
Крізь усю творчість Квітки-Основ'яненка (виняток станов-лять окремі реалістичні твори другої половини 30-40-х pp.) про-ходить просвітительська думка про те, що причиною суспільних вад є неуцтво, недостатність виховання. Тому письменник актив-но пропагував і, як сказав І. Срезневський, «вніс у свідомість інтелігенції ідею освіти всієї маси народу». В художніх творах і публіцистичних статтях він послідовно проводив думку про об-дарованість простого народу, пропагував ідею надання освіти простим людям.
Чулий до назрілих потреб часу, Квітка-Основ'яненко створив українською мовою повість «Маруся» (1832), а також ряд пові-стей і оповідань, які вийшли двома збірками «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцъком Основьяненком». Тим са-мим він розв'язав комплекс назрілих проблем літературного жит-тя, переконливо продемонстрував високі естетичні можливості української літературної мови, її придатність для розробки сер-йозних тем в оповідних жанрах, поклав початок розвитку нової української прози, за що С. Єфремов назвав його «батьком укра-їнської прози». Поява повістей та оповідань Квітки-Основ'янен-ка знаменувала новий важливий етап не лише у творчості пись-менника, а й загалом у розвитку української літератури, у формуванні її реалізму й народності.
Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою поді-ляються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті. До першої групи належать гумористичні оповідання «Салдацький патрет», «Мерт-вецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Коно-топська відьма», _яка є найвизначнішим бурлескно^реалістичним твором письменника. Це передусім гостра сатира на панівну вер-хівку українського суспільства XVIII ст., характерні негативні риси якої втілені в образах невігласа, нікчеми й ледаща сотника Забрьохи, шкідливого й підлого крутія та п'янищ писаря Пістря-ка, свавільного Халявського, отця Симеона, який, звикши пара-зитувати на людському горі, виявляє невдоволення тим, що зменшилася смертність людей. Письменник показав типові риси тієї козацької старшини, значна частина якої в часи занепаду геть-манщини й системи козацьких полків XVIII ст. виродилася в екс-плуататорську' верхівку, розкрив тогочасну потворність адміні-стративних порядків, порушення характерного для часів Запорізької Січі і козацько-повстанських рухів принципу комп-лектування командного складу за особистими здібностями та бо-йовими заслугами, а не за знатністю походження. У «Конотоп-ській відьмі» письменник дбав не стільки про виразність історичного колориту, скільки про створення соціальної сатири, спрямованої проти характерних породжень тогочасного неспра-ведливого устрою. У переродженій старшині він показує сучасне йому українське панство, утворене з колишньої соціальної вер-хівки шляхом «агромадження нею маєтностей та одержання від царського уряду дворянських привілеїв.
Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'я-ненка — повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Окса-на», «Щира любов». Центральним персонажем кожної з них ви-ступає сільська дівчина. Ідейну основу повісті «Маруся» (1832) становить реальний життєвий конфлікт соціально-побутового змісту: на перешкоді до одруження закоханих стоїть перспекти-ва важкої двадцятип'ятирічної солдатської служби для нарече-ного й злиденної долі жінки-солдатки для нареченої. Квітка-Основ'яненко намагається полегшено розв'язати цей конфлікт, «знаходячи» нереально доброчинного хазяїна, який обіцяв ге-роєві повісті Василю за чесну одно-дворічну роботу знайти йому за гроші заміну при рекрутському наборі. Поки Василь заробляв гроші, Маруся застудилась і померла. Повернувшись із заробітків і не заставши живою коханої, Василь іде в монас-тир і там з горя помирає. Отже, сюжет повісті — опоетизована історія чистого й вірного кохання сільської дівчини Марусі та парубка з міських ремісників Василя; завершення сюжету тра-гічне.
Бажаючи показати кращі духовні риси українського трудового народу й продемонструвати високу естетичну спроможність укра-їнської літературної мови на народній основі, Квітка-Основ'янен-ко створює яскраву картину життя, побуту, взаємин душевно ба-гатих простих людей. Головні персонажі уособлюють ідею про високі моральні чесноти трудового народу, ідучи за традиціями сентименталізму, письменник наділяє Марусю й Василя надмір-ною чутливістю й душевною вразливістю, вводить у повість моги -ви віщування серця, смерті