з туги за коханою. В зображенні Ма-русиного батька, заможного селянина Наума Дрота, виявилося прагнення Квітки показати життя кріпака в прикрашеному вигляді. Василь, як і Маруся, змальований ідеалом як зовні, так і внутрішньо. Він чесний, скромний, щирий у почуттях, добрий, " працьовитий, розумний. А що вже дотепний: «на вигадки, на при-кладки — поперед усіх: тільки його й чути, від нього весь регіт іде». Проте лукавства в жартах Василя нема. І до танців, і до роз-мов, і до роботи — до всього він здатний. Такого хлопця поважа-ють дорослі (бо й він їх шанує), з таким хочуть дружити молоді, такого наслідують дітлахи. Василь — сирота, бідний, працює в місті свитником. Його воля й розумові здібності виявилися в тому, що він швидко навчився в купця грамоти. І натурою своєю цей парубок надзвичайно чутливий. Як побачив він Марусю під образами у труні, «закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть та тут же і впав, мов неживий...». Надмірна вразливість мало не довела його до самогубства, коли він довідався про смерть коха-ної. Мова Василя перенасичена пестливими словами: «Мару-сенько, моя лебідочко, зіронько моя, рибочко, перепілочко!».
На образах Марусі та Василя позначився вплив сентимента-лізму. Сентименталізм (з французької — чутливість) — літера-турний напрям другої половини XVIII — початку XIX ст., що ха-рактеризувався особливою увагою до духовного світу людини й відзначався ідеалізацією дійсності та перебільшенням почуттів. Сентименталісти вважали своїм завданням розчулити читача, ви-кликати в нього співчуття до нещасної долі героїв. В українській літературі сентименталізм поєднувався з реалізмом у повістях Квітки-Основ'яненка «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Маруся»; деякі елементи сентименталізму знаходимо в «Енеїді» та «Наталці Полтавці» Котляревського, в «Гайдамаках» Шев-ченка.
Особливістю мови повісті «Маруся» є розчулений тон розпо-віді про зустрічі закоханих, розлучення, смерть Марусі, горе її нареченого та батька. Наприклад: «Зосталася Маруся сама, схи-лила головоньку на білу ручку, а слізоньки з очей так і капотять!» Ще один приклад: «Отак-то вони в останні часи розмовляли і обоє плакали безперестанно! А як же прийшло зовсім проща-тись, так що там було!.. Коли вже і старий Наум так і хлипа, як мала дитина, а мати, глядячи на сльози та на тугу Марусину, аж злягла, так що про молодих і казати!..»
Джерелами для написання повісті стала дійсність українсько-го села та народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. Завдяки пісенності «Маруся» швидко й на-завжди полюбилася народові.
Квітка-Основ'яненко дуже багато зробив для наближення лі-тератури до широких народних мас. Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здо-бутки попередників, письменник виробив власний живописний, реалістичний у своїй основі стиль, збагатив українську літератур-ну мову, а вплив його прози і драматургії позначився на творчос-ті Тараса Шевченка, Марка Вовчка, пізніших українських проза-їків.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
«Маруся», «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Козир-дівка», «Салдацький патрет», «Пархімове снідання», «Конотоп-ська відьма», «Сватання на Гончарівці».
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1, Г. Квітка-Основ'яненко // Історія української літератури. Т. 1. — К., 1987.
2. Єфремов С Квітка // Єфремов С Історія українського письменства. — К., 1995.
3. Жулинський М. Квіт-ка-Осяов'яненко // Слово і доля. — К., 2002.
4. Куліш П. Гри-горій Квітка-Основ'яненко та його повісті., — Спб., 1858.
5. Турчин М. Філософська повість на Україні: Про творчість П Квітки-Основ'яненка //Дивослово. — 1993. — № 11.