ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

(1878—1944)

Справжнє ім'я — Олександр Іванович Кандиба. Інший псевдонім — В. Валентин.

Олександр Олесь народився 5.12.1878р. у м. Білопіллі, в то-дішнім Лебединськім повіті Харківщини. Його дід по матері орен-дував великий панський маєток у селі Верхосулі, на північнім краю українського степу, тут прожив свої молодечі літа Олесь. Батько працював на рибних промислах у Астрахані, утопився у Волзі, коли Олександру йшов одинадцятий рік. Мати з трьома дітьми повернулася до рідного містечка. Тут майбутній поет за-кінчив початкову школу й двокласне училище, а з п'ятнадцяти років продовжив навчання у Дергачівській землеробній школі на Харківщині. Там Олександр брав участь у випуску рукописного журналу, в якому почали з'являтися його перші вірші. Потім Олесь навчався на агрономічному відділенні Київського політех-нічного інституту, якийсь час працював на Херсонщині.

У 1903р. він став студентом Харківського ветеринарного ін-ституту. Здобуті знання пізніше забезпечували молодому тонкому лірикові можливість заробляти на хліб працею ветеринарного лі-каря на Дарницькій скотобойні. У цьому ж році поет побував у Полтаві на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському, зу-стрівся з Борисом Грінченком, Лесею Українкою, Михайлом Ко-цюбинським, Володимиром Самійленком, що справило на нього велике враження і певною мірою визначило його шлях в україн-ській поезії. .

У 1905р. Олександр вперше публікується (в альманасі «Ба-гаття»). Саме на цей час революційного піднесення визвольного руху припадає становлення поета.

У 1907 р. на кошти українського громадського діяча Петра Стебницького під псевдонімом Олександр Олесь вийшла перша збірка «З журбою радість обнялась» при сприянні відомого історика Олександри Єфименко, яка високо оцінила вірші молодо-го автора). Творами талановитого поета-лірика захопилася осві-чена громадськість, з нетерпінням очікуючи нових видань.

У 1909р. вийшла збірка «Поезії» (поет мав намір її назвати «Будь мечем моїм»), у 1911 р. — третя збірка «Поезії».

Подорож Гуцульщиною у 1912р. збагатила поета незабутніми враженнями. Описуючи храмове свято в Криворівні, він із захва-том згадує барвистий одяг верховинців, які спускалися з гір у до-лину. «Неначе квітки, що ростуть на горах, ожили і сходять до Черемошу, щоб напитися студеної води. Зачервоніло незабаром усе біля церкви.., наче розцвів нагло квітник або хто розкидав червоне, як мак, багаття... Я стояв, дивився і не міг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні краси. Зустріч з Гуцульщиною знайшла втілення у поемі «На зелених горах» (1915): в ній «країна див» асоціюється з вільним духом українського на-роду.

У 1912 р. поет пише драматичну поему «По дорозі в Казку»/ у 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В до-лині тихий сон летить»), які збагачують українську мариністичну лірику, тобто пов'язану із зображенням морських пейзажів.

Поет радісно чекає повалення самодержавства. Він, як і всі прогресивні діячі, гостро відчував національне поневолення на-роду. В «Юнацькій пісні» (1915), присвяченій синові Олегові, який згодом стане відомим поетом під ім'ям Олег Ольжич, Олек-сандр Олесь передбачав крах імперії, адже сини України підніма-лися у кожну епоху на священну боротьбу:

Земля розступилась! І з праведних трун Виходять Хмельницький, Мазепа, Богун!

/ з Волі знімають кайдани міцні. І слізьми співають щасливі пісні.

У 1914р. виходять «Драматичні етюди. Книга IV», у 1917р. поет видає нову книжку поезій, в якій особливу увагу привертає цикл «З щоденника», наповнений урочистими інтонаціями, що передають перші кроки у виборюванні національної самостійнос-ті. Ліричний герой віршів циклу схвильований бурхливими поді-ями будівництва української державності, йому не віриться, що над поневоленим упродовж довгих віків краєм засяяло сонце сво-боди. Поет підносить хвалу рідній землі, Образ України асоцію-ється в його творах з образом матері, яка скликає синів «під ко-рогви», благословляючи їх на боротьбу за свободу. Як і Павло

Тичина в поемі «Золотий гомін», Олександр Олесь передає все-народну радість визволення з імперського ярма.

Але трагічна доля випала українській революції: молоду укра-їнську державу душили зовнішні інтервенти, роздирали внутрішні суперечності. Політична неписьменність і національна затурка-ність мас приносять поетові гірке розчарування.

У 1919р. він залишає рідний край. Складне життя емігранта минає в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Тяжкі настрої автора передані у віршах збірок «Чужиною» (1919), «Кому повім пе-чаль мою» (1931). Ностальгія за Україною — ось журба і біль Олександра Олеся:

Душа розірвана, як рана.» Бальзам далеко так, як сонце, А сонце, сонце, як і щастя. Там, там, лише в краю коханім. («В вигнанні дні течуть, як сльози»)

Осмислюючи складну долю України, поет часто звертається до історії, він багато пище про міжусобиці княжої доби, які при-звели до занепаду Київської Русі. Можливо, ця тема була навіяна кривавою громадянською війною в Україні (так з'являється збір-ка «Минуле України в піснях», видана 1930р. у Львові). Поета-вигнанця хвилюють жахливі вісті про голодомор 1933р. в Украї-ні, про арешти й розстріли української інтелігенції, зокрема про розправу над особистим приятелем — письменником Антоном Крушельницьким та його дорослими синами Іваном і Тарасом у грудні 1934 р. Трагедія, яка спіткала родину добрих знайомих, стала імпульсом до написання за кілька днів січня 1935 р. драми «Земля обітована».

Отже, в еміграції (1919 — 1944) Олесь видає книги поезій «Чужиною» (1919), «Княжі часи. Минуле України в піснях» (1920), «Перезва» (1921), «Кому повім печаль мою...» (1923) «Поезії. Кн. Х»( 1931).

Тяжкими були останні роки життя поета. Гітлер розчленував Чехо-Словаччину, де перебував Олесь, угорські фашисти в крові затопили проголошену державність Карпатської