Реферат - Михайло Петренко
6

автобіографічні.
Про самого поета і рід Петренків розповідала у своєму листі, який знаходиться у Слов'янському краєзнавчому музеї, правнучка поета по сину Миколі Наталія  Борисівна Шептій разом із своїм чоловіком Костянтином Михайловичем. На основі документів Харківського обласного  архіву вони подають копію рапорту виконуючого обов'язки стряпчого Вовчанського повіту М. Петренка від  31 травня 1848 року, у якому він просив Харківського губернського прокурора надати йому відпустку/оскільки  він одержав «третье известие, что болезнь матери моей усилилась, й, что если я не явлюсь к ней немедленно, то в случае ее смерти я должен буду подвергнут невозвратимости потери». Отже, незаперечливим є те, що М. Петренко спочатку служив у Вовчанському, а потім у Лебедині. До речі, в їхньому листі говориться, що поет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дітей: Микола і  Людмила.
У листі автору цих рядків подружжя Шептіїв пишуть, що молодший брат М. Петренка. Олексій навчався в Харківській губернській гімназії, але чомусь не закінчив її і пішов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повітового суду, Харківської судової палати, а з 1849 року — секретарем міської ратуші в Слов'янську за мізерну плату — 51 карбованець 48 копійок на рік.
Краєзнавець А. І. Абрамов писав автору цих рядків про те, що до війни він добре знав онука поета по брату Павлові — Антона Костянтиновича Петренка, який  спочатку жив на дідівській садибі, що колись горіла від пожежі. Натомість була збудована зовсім бідна хатина з хворосту й  глини. Цієї хатини не стало під час війни в 1942 році.
Ще один цікавий і дуже важливий для характеристики  . поета факт наводить У листі подружжя Шептіїв: «Незабутньою подією у житті М. Петренка було - відвідання його в  Лебедині Тарасом Григоровичем Шевченком . під час останнього приїзду на Україну в червні 1859 року. Це була зустріч побратимів по перу, у взаємній прихильності яких не можна сумніватись».
Більше 125 років про М. Петренка писали: дата смерті   невідома. Тільки дякуючи зусиллям подружжя Шептіїв встановлена точна дата кончини поета, з Лебединської метричної книги за 1862 рік. Вони встановили, що Михайла Миколайовича Петренка не стало 25 грудня   1862 року. Його останній чин —колезький асесор.
Як же ми вшановуємо пам'ять нашого земляка? У вересні 1987 року, з нагоди 170-річчя поета, на одній з найкращих споруд Слов'янська — центральній міській бібліотеці для дорослих —відкрито меморіальну дошку. З ініціативи вчительки української мови і літератури Валентини Дмитрівни Нестелєєвої, при підтримці тодішнього директора СШ № 15 Ф. А. Неровної ,тут відкрито музей М. Петренка.
На цю подію радо відгукнулись відомі люди  України. Так, Олесь Гончар надіслав музеєві свою книгу з надписом: «Слов'янськ на Донеччині. Землякам поета М. Петренка— творця невмирущої пісні «Дивлюсь я ній небо...» з вітанням і найкращими побажаннями. О. Гончар». Схвильовано відгукнувся на відкриття музею в СШ № 15 двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт. голова товариства українців Москви «Славутич» Павло Попович : «На землі Донецькій народився чудовий поет М. М. Петренко, автор віршів і пісень, сповнених радістю, життям, любуванням природою. Я люблю його твори, особливо пісню «Дивлюсь я на небо...», яка стала народною і яка зворушує своєю глибокою щирістю; філософськими роздумами про Всесвіт, про нескінченність. Виконуючи її ніби набуваєш крил, і з'являється бажання бути корисним людям і Вітчизні».
Відомий український співак, народний артист Анатолій Солов'яненко надіслав листа, в якому пише: «Дуже приємно, що У Слов'янську живе пам'ять про славного земляка М. Петренка і що ви шануєте його, організувавши музей і популяризуючи його творчість. Уже одне те, що він написав «Дивлюсь я на небо...», яку знають мільйони читачів, робить його ім'я знаменитим і дорогим серцю кожного, хто думає, живе і бореться за краще  майбутнє і робить добро людям».

(Джерело: І.Овчаренко. Йому жити у віках (Михайло Петренко).—Слов’янськ, 1997)

---

Сторінки: 1 2