ВАЛЕР'ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ

(1901 — 1937)

Валер'ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 р. у велико-му степовому селі Чаплі Новомосковського повіту під Катери-нославом у пересічній селянській родині.

У 1910р. після початкової сільської школи Підмогильного віддають до Катеринославського реального училища, де він під псевдонімом Лорд Лістер друкує в шкільному журналі авантюр-ні оповідання. У 1917р. було написане оповідання «Важке пи-тання».

Реальне училище В. Підмогильний у 1918 р. закінчує з «від-знакою» і вступає на математичний факультет Катеринослав-ського університету (згодом навчається на правничому). У 1919 р. через скрутне матеріальне становище він залишає навчання, працює вчителем, пише оповідання «Добрий Бог», «Гайдамака», «Пророк», «На селі», друкує оповідання «Ваня», «Старець» у катеринославському збірнику «Січ».

У 1920р. з'являються «Твори. Том 1»: «Собака», «Смерть», «В епідемічному бараці», «Остап Шаптала», «Повстанці», «Ко-муніст», «Минуле», «За день», «Колисанка», «Кохання». Цьо-го ж року письменник вирушає до Києва.

З 1921 р. він працює бібліографом Книжкової палати в Києві, виїжджає до містечка Ворзеля, там одружується з донькою місцевого священика Катериною Червінською, ак-трисою Театру юного глядача. У 1922 р. виходить книжка опо-відань «В епідемічному бараці». Наступного року в журналі «Нова Україна» (Прага), з'являються новели з циклу «Повстанці», оповідання «Іван Босий» (цей журнал, що його ви-давав у Празі Володимир Винниченко, пізніше фігурував у справі Підмогильного як речовий доказ його контрреволю-ційної діяльності). Митець повертається до Києва, працює редактором «Книгоспілки», зближується з «академістами» (неокласиками).

У 1923-1924 pp. гуртується і розпадається АСПИС (Асоціа-ція письменників) до якої входили Людмила Старицька-Черняхівська, Наталя Романович-Ткаченко, Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Івченко, Дмитро Загул, Григорій Косинка, Валер'ян Підмогильний, Борис Антоненко-Давидович та ін.

У 1924р. виходить книжка «Військовий літун», за участю Підмогильного (він придумує назву) утворюється група «Ланка»: Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Тодось Осьмачка, Михайло Івченко, Яків Качура, Марія Галич, Борис Тенета.

24 травня 1925р. В. Підмогильний у великій залі Всенародної бібліотеки виступив перед представниками літературно-громад-ських організацій, вузівською молоддю, міською інтелігенцією на диспуті «Шляхи розвитку сучасної літератури»: «Коли б який-небудь товариш «спробував» написати сонату і сказав би, що це гарна соната, бо в неї гарна ідеологія, то ніхто не завагався б йому відповісти, що це музична нісенітниця, і ніхто б тієї сонати не слухав... У нас всякий твір, коли він абсолютно і категорично не відповідає вимогам офіційної ідеології, засуджують незалежно від того, чи гарний він, чи дійсний і чи потрібний».

У 1926 р. з'являється окреме видання повісті «Третя револю-ція». Цього ж року В. Підмогильний бере участь у створенні МАРСу (Майстерні революційного слова).

Разом з Є. Плужником у 1926 — 1927 pp. він підготував два видання словника «Фразеологія ділової мови», працював над сценарієм фільму «Коломба» (не плутати з серіалом «Колом-бо»!) за романом Проспера Меріме.

У 1927 р. виходять збірка оповідань «Проблема хліба» та ро-ман «Таїс» А. Франса у перекладі В. Підмогильного.

У Харкові у 1928р. виходить друком роман «Місто». Пись-менник іде до Чехословаччини «для налагодження творчих зв'яз-ків», редагує журнал «Життя й революція». Наступного 1929р. В. Підмогильний повертається до Харкова.

У 1930 р. у Москві в перекладі російською мовою виходить його роман «Місто».

На початку 30-х pp. В. Підмогильний стає визнаним автори-тетом перекладацької школи в Україні, консультантом з іноземної літератури при видавництві «Рух».

Але попри це письменника викидають з редакції журналу «Життя й революція», а його твори — з журналів і видавництв.

Протягом 1930—1934 рр. В. Підмогильний організовує та ре-дагує видання творів А. Франса (у 25 т.) та О. Бальзака (у 15 т.), перекладає романи Г. Мопасана, твори Д. Дідро та інших.

У 1933 р. у «Літературній газеті» друкується новела «3 життя будинку», де яскраво звучить трагічне передчуття: «... Класовий ворог, це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штат-на посада, яку хтось та повинен займати...».

8 грудня 1934 р. письменник був безпідставно заарештований у харківському будинку «Слово» у справі вбивства Кірова. Прой-шов крізь закритий суд, вирок без оскарження, заслання до конц-табору.

З листопада 1937 р. В. Підмогильного розстріляно на Солов-ках. Є відомості, що в ув'язненні він написав кілька оповідань і роман про колективізацію «Осінь, 1929», але ці твори очевид-но, втрачені.

Посмертно реабілітований В. Підмогильний у 1956 р.

Джерела таланту В. Підмогильного — в рідному краї. Його внутрішній світ і світовідчуття формувалися під впливом мате-рі — сільської жінки, яка усе життя працювала на землі. Від пер-ших юнацьких спроб він поволі, але неухильно виходив на шлях психологічного реалізму (через символістські та імпресіоністичні уподобання), який розвивали в передреволюційній українській прозі М. Коцюбинський, В. Стефаник, В. Винниченко. Проза В. Підмогильного тематично розмаїта: через усю творчість пись-менника 20-х років проходить чи не найпоширеніша в тогочасній літературі тема: революція і людина. Тільки В. Підмогильний сприймав її по-іншому: людина і революція, наголошуючи саме на першому слові. А відповіді на запитання, котрі поставали перед українською культурою, нацією загалом, пов'язував, передусім, із проблемою міста й села, їхніх взаємин, зображуваних у минулому й сучасному, в соціальному та національному аспектах, у контексті життя всього народу. Проблема взаємин міста й села цікавила В. Підмогильного від самого початку його творчості. Про те, як прагнула селянська молодь сама «вийти в люди», здобуваючи ко-лись недосяжну науку, і як розуміла свою місію у відвоюванні зру-сифікованого царизмом міста, письменник розповів у своєму найвидатнішому творі — романі «Місто». Розповідь подана через історію душі