ЄВГЕН ПЛУЖНИК
(1898—1936)
Псевдонім — Кантемирянин.
Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 р. у слободі: Кантемирівці Воронезької губернії в родині дрібного купця: Закінчивши гімназію в м. Боброві, у 1918—1920 pp. жив на Полтавщині, працював учителем, вів театральний гурток, був актором. У 1920 р. Плужник переїхав до Києва, де навчався в Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті (1920-1921рр.).
У 1921р. він вступив до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка, але вищої освіти не здобув. У 1923 р. під псевдонімом Кантемирянин Плужник опублікував перші вірші в газеті «Більшовик» і журналі «Глобус». У 1926р. вийшла його збірка «Дні». Поет став членом літературного угруповання «Лан-ка». У цей час загострилась його хвороба на туберкульоз, але Є. Плужник продовжував працювати: разом з В. Підмогильним видав словник «Фразеологія ділової мови», редагував твори інших письменників, перекладав російську класику. У цей час Є. Плужник написав п'єсу «Болото», текст якої не зберігся.
У 1927 р. з'явилась збірка його поезій «Рання осінь», наступ-ного року був надрукований його перший і єдиний прозовий твір — побутово-психологічний роман «Недуга» (про любов ко-муніста, керівника підприємства Івана Орловця до жінки з воро-жого йому буржуазного світу. Заводської);
У 1929р. письменник опублікував п'єси «Професор Сухо-раб» і «У дворі на передмісті».
У наступні три роки він написав віршовану драму «Змова в Києві» (мала робочі назви «Інженери», «Фашисти», «Шкідни-ки», «Брати»), яка завдяки Леоніду Черевагенку побачила світ аж у 1992 р. Закінчив у цей час роботу над третьою збіркою по-езій —«Рівновага», яка тоді так і не вийшла.
5 грудня 1934 р. Є. Плужник був заарештований і звинуваче-ний у терорі в справі вбивства Кірова. 28 березня 1935 р. він був засуджений, але розстріл майже відразу було замінено десятиріч-ним ув'язненням у спецтаборах.
2 лютого 1936р. Є. Плужник помер від сухот у тюремній лі-карні на Соловках.
У 1948 р. за кордоном окремим виданням вийшла збірка «Рів-новага». У 1979 р. у Мюнхені було перевидано всі збірки разом.
Перша збірка поезій Є. Плужника, про яку схвально відгук-нувся М. Рильський, свідчила про появу в українській літературі одного з найвизначніших поетів XX ст. Його лірика вирізняється навіть серед найдобірніших зразків української поезії 20—30-хрр. Це лірика напруженої, схвильованої, але абсолютно не патетич-ної образної думки, лірика стислого, психологічно насиченого ви-словлювання, що вкладається здебільшого в кілька строф. Пер-ша збірка поезій «Дні» була відгуком на події 1917—1920 pp., але Плужник на перше місце поставив не класові чи політичні проблеми, а ідею абсолютної цінності людського життя, несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові.
Важливо відзначити, що в збірці «Дні» органічно поєднались абсолютно різні, навіть протилежні настрої: трагічно-болісне пе-реживання втрат учорашнього та суперечностей сьогоднішнього дня — і пристрасна,;щира віра в справедливе й людяне майбутнє:
Я знаю:
Перекують на рала мечі.
! буде родюча земля —
Не ця.
/.../
/ буде так:
Пшеницями зійде кров,
І пізнають, яка на смак
Любов.
Вірю.
(Я знаю)
До збірки «Дні» Є. Плужник включив два досить цікаві твори: лірико-драматичну, психологічну поему «Галілей» і поему-роздум «Канів». Поема «Галілей» привертає увагу ще й тим, що не має зовнішнього сюжету, а дію твору перенесено в душу ліричного героя, який розмірковує над одвічними проблемами людського буття. Епіграфом до твору автор взяв рядки М. Некрасова: «От ликующих, праздно болтающих, Обагряющих руки в крови, Уведи меня в стан погибающих За великое дело любви», які підказу-ють, що ліричний герой не належить до «сильних світу цього», які вирішують долю інших. Про себе герой каже, що він «дуже тихенький», «злиденний», що він з тих, «хто обідає раз на три дні». Проте саме він (ліричний герой)являє собою образ справж-нього патріота, людини, не байдужої до своїх співвітчизників, до минулого і майбутнього своєї землі. Навіть тоді, коли герой кри-тикує обивателів за їх піклування тільки про своє тіло («Жруть, торгують собою, плюють») і абсолютну байдужість до душі («Ну кому це потрібно сьогодні? Дурень той, хто ще й досі поет! Вчо-ра— модні частушки народні, А сьогодні — уривки з старих опе-рет!»), ми розуміємо, що насправді героєві просто боляче від усіх тих негараздів, які не дають можливості щасливо жити його на-родові. -
У цілому поема має досить оптимістичне звучання: поет ві-рить, що будуть вигнані геть «похмурі» — гнобителі, володарі, егоїсти; будуть увінчані славою герої, «хто, вірні меті, йшли без-упинно до неї»; помилувані, але не виправдані, обивателі, які «не відали, що творили»; і нарешті, відбудеться справедливий присуд таким, як ліричний герой поеми («не герої, не жертви... ми так собі»...): не виправдуючи, мабуть, їхню надмірну «тихень-кість» і «маленькість», їм все ж з глибоким співчуттям скажуть: відпочиньте.
У фіналі твору, нарешті, з'являється і образ Галілея:
А вгорі, в далині, наді мною — Неприступний для зору людей, Оповитий віків тишиною — Ґ а л і л е й. Гей! Герої ! Каліки!
Службовці!
Торговці!
Поетики!
А живіть собі, як вам бажаеться!
Через те, що —
ви чуєте? —
все-таки
обертається!
(Галілей)
Щоб зрозуміти ці рядки, слід згадати відомий вислів, що іс-торія обертається по колу (а тому, щоб не наробити помилок у майбутньому, слід добре вивчити і знати минуле), а оскільки історія «обертається», то незабаром і в Україну прийде той щас-ливий час, який замінить криваву добу революцій.
«Канів» — поема медитативна і філософська, і розмова в ній іде про минуле, сучасне й майбутнє українських сіл та міст. Є. Плужник був добре обізнаний з проблемами України початку XX ст.., зокрема