з проблемою поступового знищення українських сіл у зв'язку з масовим виїздом селян до найближчих міст у по-шуках ліпшої долі. Краще це для країни чи гірше прагнули з'ясу-вати прихильники різних точок зору — «селюки» та «урбаністи» шляхом постійних суперечок, які вже тоді велися в українській радянській літературі. Є. Плужник посів досить розважливу по-зицію: «Бо виріс я на межах двох світів — півмерлих сіл і міста молодого, і не зречусь ні там, ні тут нічого...» (Канів). Поет усві-домлює неминучість урбанізації (історичного процесу швидкого зростання старих і появи нових міст та підвищення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства), бо це майбутнє життя країни, але в той же час він намагається застерегти від повного занепаду села, адже це може призвести до втрати тих цінностей, які набула країна протягом історії: творчість, знання, розум, «велика єдність праці і культури», пам'ять і любов до того «порогу батьківської хати», від якого «і досі серця не віддер» сам поет Є. Плужник.
Поезія збірок «Рання осінь» (1927) та «Рівновага» (1933) — лірична, а точніше,— переважно інтимно-особистісна, глибоко психологічна за характером. Є. Плужник — великий майстер пе-редавати особливості різних станів душі людини. Настрій збірок «Рання осінь» та «Рівновага» суттєво відрізняється від збірки «Дні»: здебільшого це медитативні, елегійні твори: наприклад, «Дивлюсь на все спокійними очима, давно спокійним бути я хо-тів...», «Вчись у природи творчого спокою...». У цих збірках бага-то творів пейзажної лірики, яка неодмінно, хоча б на рівні під-тексту, співвідноситься з долею людини, наприклад:
Так гірко відати, що юність відцвіла! Та нарікань і розпачу немає, — Така відміна, зрештою, мала: Колишні мрії досвід заступає. Так дерева, відцвівши навесні, Тільки на те годують соком віти, Щоб в дні серпневі, теплі та ясні, Упав на землю овоч соковитий.
(Все більше спогадів і менше сподівань, із збірки «Рання осінь»).
Або вдається до відомого в літературі образу човна — симво-лу людської долі, ідо несеться по хвилях життя, передає глибоке зачарування красою світу:
Ніч... а човен — як срібний птах!
(Що слова, коли серце повне!)
... Не спіши, не лети по сяйних світах,
Мій малий ненадійний човне!
І над нами, й під нами горять світи...
І внизу, і вгорі глибини...
О, який же прекрасний ти,
Світе єдиний1.
(Ніч... а човен — як срібний птах!.., зі збірки «Рівновага»).
Отже, за досить коротке творче життя Євген Плужник встиг сказати дуже багато, а це і є ознака талановитості майстра. Певним підсумком його поетичної творчості можна вважати рядки зовсім коротенької поезії на останній сторінці збірки «Рівновага»:
Суди мене судом твоїм суворим, Сучаснику! — Нащадки безсторонні Простять мені і помилки, й вагання, І пізній сум, і радість передчасну, — їм промовлятиме моя спокійна щирість.
(Суди мене судом твоїм суворим)
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Збірки поезій «Дні» (зокрема, поеми «Галілей» і «Канів»), «Рання осінь», «Рівновага», психологічний роман «Недуга», п'єси «Професор Сухораб», «У дворі на передмісті», віршована драма «Змова в Києві».
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Державин В. Лірика Євгена Плужника // Українське сло-во: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. — К., 1994,— Кн. 2.
2. Тайга М. Як умер на Со-ловках поет Євген Плужник//Дніпро. — 1991. — № 1.
3. Череватенко А. «Експеримент такий...» // Дніпро. — 1994. — № 9-Ю.
4. Череватенко А. Фатальний цей трикутник//Плужник Є. Змова у Києві. — К-, 1992.
5. Євген Плужник // Історія укра-їнської літератури XX століття: У 2 кн. / За ред. В. Г. Дончика. — К., 1998. — Кн. 1.
