Реферат - Феофан Прокопович
6

природним явищам, він використовував у своїх лекціях наукові експерименти з використанням мікроскопа, телескопа, армілярної сфери, основаної на вченні Коперника. Підтримуючи вчення Коперника та Галілея, яких свого часу заборонила папська інквізиція, Прокопович виступав за право кожного пізнавати й захищати істину, прагнув зблизити філософію з точними науками, пов’язати логіку й риторику з практикою. Прокопович вважав, що між положеннями Святого Письма, законами природи й розумом людини не має бути суперечностей, оскільки вони гармонійно влаштовані самим Творцем. Текст Святого Письма слід розуміти алегорично, відповідно до рівня уявлень і наукових знань часу. Твердження науки залишаються непорушними, якщо вони випливають з істинних посилань. Коли ж виникають суперечності між текстами Святого Письма і даними науки, Прокопович вважає, що слід дотримуватися науки, для якої Святе Письмо не може бути перешкодою. Феофан Прокопович обстоював думку багатьох тогочасних вчених Європи, що технічні досягнення повинні стати надбанням усього людства, закликав не боятися нового, брати в інших народів усе найкраще. Він високо цінував і використовував у своїй діяльності принцип сумніву й заперечував сліпу віру в догми та авторитети в науці. Він засуджував легковажність в оперуванні фактами історії, вважаючи, що в цій науці все має відтворюватися так, як було насправді. Феофан Прокопович, укладаючи курси лекцій, які він читав у Києво-Могилянській академії, значно розширив, порівняно з попередниками, курси фізики, логіки, геометрії, започаткував викладання математики й фізики на рівні кращих взірців європейської навчальної літератури того часу. Теоретичні засади й скерованість на сучасні досягнення науки було продовжено в наукових курсах наступних після Прокоповича викладачів Києво-Могилянської академії — С.Кулябки, М.Козачинського, Г.Кониського, Й.Томилевича, Т.Яновського, які зробили значний внесок у розвиток української науки. У петербурзький період життя й творчості, коли Феофанові Прокоповичу доводилося бути більше церковним діячем і політиком, ніж вченим, він також прагнув у нових, уже російських умовах, де панували схоластика й сліпе дотримування встановлених канонів, примирити науку з вірою, створити таку богословську систему, яка б не заперечувала розвитку науки і припускала пріоритет світського начала над церквою в суспільстві. Саме ці погляди лягли в основу петровських реформ у Росії, активну діяльність у яких брав Прокопович. Спрямовуючи й обгрунтовуючи реформи Петра I, Феофан Прокопович був організатором так званої «вченої дружини», спілки однодумців у складі А.Кантемира, В.Татіщева, І.Черкаського та ін., які теоретично обгрунтовували й захищали нововведення Петра I й підтримували розвиток науки, ремесла, торгівлі, мистецтва, запроваджували гуманістичні елементи в освіту. Людина, вважав Прокопович, велична й славна своїм розумом, чеснотами. Вона є ніби другим, величним і досконалим, рівним самій природі, творінням. Основою діяльності людини має бути активність, чесність, сумлінність у виконанні обов’язків. Характер діяльності людини Прокопович пов’язував з її свободою. Завдяки розуму людина усвідомлює не тільки свободу, а й діяння, що з неї випливають. Водночас людина має завдяки своєму розумові і свободі вибору вільно обирати між добром і злом. Відштовхуючись від уявлень про природне походження держави, Прокопович заперечував теологічну концепцію суспільного розвитку як Божого промислу й обстоював тезу, що світська влада повинна стояти вище церковної, у чому знаходив і тоді, в особі голови синоду Стефана Яворського, і в наш час багатьох противників. Однак його настанови про те, що кожний суспільний стан, зокрема й церковний, має бути корисний державі, й донині залишилися неспростовними. Водночас, як син свого часу, Прокопович обстоював ідею одноосібного правління, тобто державний абсолютизм. При цьому він вважав, що державу має очолювати освічений монарх, «філософ на троні», покликаний звершувати просвітницькі ідеали. Теоретично обгрунтовуючи абсолютистську владу освіченого монарха, Прокопович доводив правомірність привілеїв дворянства та необхідність кріпацтва, проте засуджував жорстоке ставлення російських поміщиків до своїх підлеглих. Потрапивши в атмосферу частих переворотів, інтриг, доносів, підступів і лукавства серед російської вищої світської та церковної верхівки, Феофан Прокопович прикладом власного життя нерідко заперечував ним-таки обгрунтовані істини про високе покликання людини, яка, як вінець творіння природи, має жити порядно й чесно. Він, ясна річ, не був позбавлений вад тогочасного суспільства, а часом був і виразником його непривабливих сторін, борючись із своїми супротивниками й догоджаючи черговому монархові, аби не втратити свого високого становища в державі. Але попри це Феофан Прокопович залишився в історії України і Росії як один найбільших письменників, вчених, церковних і політичних діячів початку XVIII століття.

---

Сторінки: 1 2