Вона — це мати. Будь же сином,

А не естетом,

І станеш ти не папіряним —

Живим поетом!

(Твори, т. І, стор. 146)

І так увійшов він у світ ліричної творчости життєлюбом, закоханим у всі прояви життя, з його головними скарбами любови, краси і волі. У нього мимохіть синтезується грецьке поняття краси як гармонії з барокковим поняттям краси як сили, що творить і єднає найкрайніші протилежності.

Краса не в лініях, не в тоні, не в поставі:

Це повів, риска це, це промінь здалеки,

Що раптом промайне і спалахне в уяві,

Нараз освітливши події та віки...

Спробувавши десятки визначень краси, поет капітулює:

Краса! Збагнуть її — це сонце погасить!

Схилімо ж голови, стулім уста суворо,

І наймудріший там хай никне і мовчить,

Де подив, як огонь, розкрилюється вгору,

Де крізь метелицю одна-єдина мить

Горить розкритому, засліпленому зору,

Де ранить блискавка серця своїм мечем,

Де сльози радости мішаються з плачем!

(«Сіно», Твори, т. IV, стор. 38-39)

І, звичайно, краса, як така, як незалежна першовартість життя, є постійним мотивом ліричної і ліро-епічної творчости Рильського.

Із своєї щасливої незахмареної юности Рильський виніс ще один скарб — це почуття волі як найвищого скарбу людини. Волі, що органічно поєднується у нього із творчістю. В одному сонеті він пише, що всю славу, і багатства, і книги, і навіть кохання ніжну кормигу — все він віддав з низьким поклоном Долі:

За день один в широкім чистім полі

Я взяв собі у неї замість них

Веселий сміх, безмежне щастя волі

І ріг — мисливський переливний ріг.

Так на вісі Київ — Романівка виріс великий незалежний поет любови, краси і волі — із цим вантажем урізався його життьовий корабель у льодові поля комуністичного крижаного океану. На нього зразу ж накинулися партійні газети за аполітизм, гедоністичне естетство, декадентство, відірваність від сучасности і соціялістичної революції. Він одбивався як міг: статтями і віршами. «Я можу одгукуватись ліричним віршем тільки на минуле, на те, що осталось у душі і може мати прозору форму, питому моїй манірі. Інакше писати не можу» («Моя апологія альбо самооборона». «Більшовик», Київ, ч. 216, 25 вересня 1923). Під кінець двадцятих років, коли вже завис над відродженням ніж гільйотини, Рильський ще захищався далі:

Той клясицизмом очі коле,

А той рибальством допіка,

Той тінь Плеханова — о доле! —

З могили марно виклика,

І всі знайшли, а я шукаю. —

І як їм знати, скільки мук

Таїть у радості й одчаї

Із серця вихоплений звук.

Вражає відвага і впертість Рильського, який захищав незалежність поета, аж доки його не арештували (1931), кинувши приблизно на рік у Лук'янівську тюрму в Києві. Цей арешт означав не поразку, а перемогу поета. За яких 8 — 10 років в умовах терору ЧК-ГПУ-НКВД, під постійним обстрілом і погрозами з боку окупанта поет устиг створити десять книжок першорядних ліричних і ліро-епічних творів та кілька книжок поетичних перекладів, серед яких досить згадати переклади «Пана Тадеуша» та французьких клясиків 17 ст. і французьких парнасців і модерністів. Він здобув перемоги як лірик і поетичний перекладач. Як ліро-епік він тільки приготувався до перемог.

Рильський видрукував за свого життя 35 книжок поезії, з чого 31 книжка лірики і чотири книжки ліро-епічних поем. Сюди не входять повні перевидання. Крім того, він переклав з 13 мов понад чверть мільйона рядків поезії; автор кількох книжок статей, редактор незчисленної кількости різних поетичних та етнографічних видань. Оглядаючись на ці гори виконаної роботи, можна дивуватися, коли ж він мав час бути ще й безжурною птицею, мисливцем, богем'ярем-другом? Хто багато працює — той має час... Секрет того чуда також у тому, що він мав талант до праці, споряджений таким першорядним мотором, як любов. Він любив свою творчу працю так само, як любив жінку, природу, мисливство, життя, — любив для них — не для себе.

Ізнов «Тадеуша» я розгорнув,

Розклав папір, вікно завісив синє,

Знов шляхта гомонить передо мною,

Драпується у романтичність Граф,

Знов ріг мисливський грає над борами

І кида в небо тріюмфальний клич.

Знов я дивую майстрові, що вмів

Такою певною вести рукою

Свавольне панство.

Поряд із цією прикметою любови до творчої праці він посідає те, чого до нього було так мало в нашій літературі: досконале знання, уміння творити, підкреслюю — знання. Інакше сказати — майстерність. А при тому він був перфекціоніст у праці: наприклад, свого конгеніяльного з першого ж видання (1927) «Тадеуша» доробляв майже до смерти.

Але вернімось до списку творів. У цьому списку між 1929 і 1932 роками проходить фатальна смуга поетичної смерти Рильського (арешт 1931 року, майже рік у тюрмі). Як поет Максим Рильський немов загинув із своїми товаришами-неоклясиками, слід по яких пропав на Соловках і Колимі ще 30 років до смерти Рильського. 1959 року, в тридцятиліття поетичної смерти, Рильський писав:

Є така поезія Верлена,

Де поет себе питає сам

У гіркому каятті: «Шалений!

Що зробив ти із своїм життям?»

Він був свідомий страшної різниці між вільним і невільничим періодами своєї творчости.

Всі тридцять і одна книжка, написані після 1932 року, не кажучи вже про всі пісні про Сталіна і партію, являють собою (за поодинокими частковими винятками) пам'ятник геноциду, вчиненого над Україною, над її людьми, поетами і культурою. Навіть у ділянці перекладу Рильському не було змоги продовжувати роботу на попередньому рівні «Тадеуша» і французьких клясиків. 

Лірика Рильського

Тим яскравіше виступає на тлі того поетичного кладовища 1930—40 років доробок Рильского 20-х років. Книжки лірики: «Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю й сніг» (1925),