СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ

(1834—1873)

Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 р. в селі Хомутинцях Вінницького повіту на Поділлі в родині сіль-ського священика. Початкову освіту здобув у сільського дяка. У 1842—1849 pp. хлопець навчався в Шаргородській бурсі, по-тім, до 1855р. — в Подільській духовній семінарії. Під час на-вчання захоплювався читанням журналів «Отечественные запис-ки», «Современник», творів Т. Шевченка. У 1856р. Руданський переїхав до Петербурга й проти волі батька вступив до медико-хірургічної академії. Продовжував захоплюватись вивченням лі-тератури.

У Петербурзі Руданський сильно бідував, захворів на сухоти. У цей час він упорядкував дві книжки своїх поезій, які тоді не були надруковані.

У 1861 р. Руданський закінчив академію, одержав звання по-вітового лікаря і дозвіл працювати в Криму, куди він переїхав і де сподівався поправити своє підірване здоров'я. Протягом 1861 — 1873 pp. — працював міським лікарем в Ялті, а також лікарем у маєтках.князя Воронцова, докладав багато зусиль для підне-сення благоустрою міста як лікар і почесний мировий суддя Сім-феропольсько-Ялтинської мирової округи, водночас цікавився археологією, етнографією, відновив розпочаті на Поділлі фоль-клорні заняття, продовжував поетичну творчість, багато пере-кладав.

З травня 1873 р. Степан Руданський помер, похований у Ялті на Масандрівському кладовищі.

Петербурзький період найбільш плідний в житті Руданського-поета. В цей час помітно загострились громадянські мотиви його творчості («До дуба», «Гей, бики!»), відточувалась майстерність гумористичного й сатиричного вірша, наслідком чого було виник-нення нового поетичного жанру в українській поезії — віршова-ної гуморески-співомовки, тематично різноманітної й стилістично своєрідної. Одночасно Руданський продовжував писати балади, ліричні вірші, віршовані казки й поеми, перекладав з російської та інших мов. Готуючи свої твори до видання, С Руданський укла-дав їх у рукописні збірки. Важкі цензурні умови, а також урядові заборони ускладнювали й гальмували їх друкування.

Основні твори С. Руданського складають три томи, переписа-ні й оформлені самим поетом. Перший, під назвою «Співомовки козака Вінка Руданського, книжка перша, з 1851 року до 1857» (Вінок — переклад імені поета з грецької: стефанос — вінок), вміщує пісні та балади в хронологічній послідовності їх написан-ня. Другий — «Співомовки козака Вінка Руданського, книжка друга, 1857—1858 і 1859» — складається з 235 поезій, гуморе-сок,-названих «приказками», й вірша «Студент». Третій — «Спі-вомовки козака Вінка Руданського, 1859—1860» — це пісні, приказки, легенди, Історичні поеми. Крім цієї першої авторської редакції творіа Руданського, відомі автографи збірок, укладених за жанрово-тематичним принципом у різні часи й призначених до видання. До таких належать рукопис «Нива» (1858—1859) і ру-копис, який 1861 р. мав цензурний дозвіл, але так і не з'явився друком.

За життя поета була опублікована лише невелика кількість його творів у петербурзькому тижневику «Русский мир» (1859), удвох номерах «Основи» (1862), в «Опыте южнорусского сло-варя» Шейковського (1861), в журналі «Правда». Більшість творів поета побачила світ у 80-х — на початку 90-х pp. XIX ст. уже після його смерті в львівських виданнях «Правда», «Зоря», в «Киевской старине». А перше видання «Співомовок» окремою книгою, яке вмістило двадцять вісім віршів, здійснила в Києві Олена Пчілка 1880р. під псевдонімом «Н-й Г-ъ Волинський» {Невеличкий гурток волинський). З 1926 р. і до наших днів твори С Руданського перевидавалися багато разів. Крім оригінальних творів, Руданський упорядковував збірники народних пісень з власних записів («Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р.», Кам'янець-Подільський, 1852; «Копа пісень», Ялта, 1862). За життя поета вони не були опублі-ковані, а після його смерті довгий час залишалися в приватних руках.Найчастіше всі свої твори, включаючи й віршовані перекла-ди, Руданський називав «співомовками». Цей термін закріпив за гуморесками І. Франко. З того часу традиційним стало саме іх іменувати «співомовками». Це виявилося найбільш зручним, оскільки саме гуморески (співомовки) Руданського являли со-бою новий різновид гумористично-сатиричних віршованих тво-рів, яких раніше в українській поезії не було і поява яких потребувала закріплення відповідним терміном. Гуморески, або співомовки,— це короткі віршовані оповідання, основою яких є народні анекдоти про панів, попів, чиновників, крамарів, дур-ників, які тупо несуть тягар приниження, ледарів і волоцюг тощо. Прийнявши як найбільш гнучку форму вислову коломий-ковий ритм (будова вірша, в якому кожний непарний рядок має вісім, а парний шість складів), Руданський у своїх гуморесках розгорнув широку панораму життя, створив галерею характер-них типів.

Гуморески Руданського — твори реалістично-викривальні. У них основна увага зосереджена на висвітленні відносин в сім'ї, в громаді, між людьми різних станових груп (пан, піп, корчмар, солдат, селянин, наймит), різних національностей (росіяни, укра-їнці, поляки, євреї, цигани, іноді — німці). Беручи теми «з на-родних уст», поет зберіг народне тлумачення зображуваних епі-зодів, а також характерів персонажів. Він сам ніби перевтілювався в оповідача з народу, зовні простакуватого, але дотепного, з лукавинкою, селянина. То він шукає приводу для жарту, який створить веселий настрій («Чи далеко до Києва?», «Скільки душ?», «Свиня свинею», «Вовки», «Жонатий», «Гос-подар хати» та ін.), то показує, як бадьоро, з гумором звикли про-сті люди переживати невдачі, обман і глузування («На калитку», «Окуляри», «Чуприна», «Добра натура», «Не мої ноги», «Пе-кельна смола» та ін.), то карає дотепним, уїдливим словом на-родних напасників — панство, шляхту, крамарів, корчмарів, слу-жителів культу (попів, ксьондзів), показуючи моральну вищість і тверезий розум народу («Добре торгувалось», «Засідатель», «Пан і Іван в дорозі», «Почому дурні?», «Що кому годиться?», «Піп на пущі», «Чорт», «Царі», «Сам поїду», «Страшний суд», «Хто святив?», «Там її кінець» та ін.).

Побудова