Ні, не чути, пане!

Комізм розв'язки короткого динамічного сюжету, який пере-важно зводиться до зіткнення несумісних життєвих позицій, кри-ється в ефекті несподіваності. Чумак у відповідь на непочтивий регіт купців:—

Здесь не дьоготь — толькі дурні Адні продаються! —

безпосередньо відповідає:—

...То нівроку ж, Добре торгувалось, Щойно два вас таких гарних на продаж осталось.

(«Добре торгувалось»).

У гуморесках Руданського відображене народне недовір'я до тих, хто, навчаючи благочестя і сповідаючи інших за гріхи, сам грішний («Сповідь», «Чого люди не скажуть!», «Піп з кропи-лом», «Побожний ксьондз», «Сам поїду», «Крива баба» та ін.).

У кожній гуморесці не менше двох персонажів, у спілкуванні яких розкриваються несумісні характери. Індивідуалізація мови кожного персонажа як щодо лексичного складу (шляхтич, циган, селянин, солдат), так і щодо місцевого чи національного забарв-лення (вставки польською і російською мовами, діалектизми) надає ситуаціям життєвості, невимушеності й, крім того, сприяє створенню оцінки— осудливої стосовно панів, попів, корчмарів, доброзичливої до простого солдата, небагатого сільського єврея, хитруватого, але цілком невлаштованого цигана («Гусак», «Ва-ренікі, варенікі», «Де спійняли?», «Холодно», «Циганський най-мит», «А не халасуй!», «Хто кого лучче?», «Три питання»).

Наприклад, у співомовці «Пан і Іван в дорозі» йдеться про те, як побратались простий Іван та пан і пішли разом мандрувати. Пан запропонував селянинові спочатку з'їсти Іванові харчі, а по-тім уже перейти до його, панських. Але, як водиться, коли харчі Івана скінчились, пан забув про свою пропозицію і, щоб не ді-литись з Іваном, почав його заговорювати своїми мріями про міс-то, яке б він збудував. Коли пан заснув, Іван з'їв його харчі, а вранці на запитання пана відповів:—

А що ж, пане, та ж ви вчора

Місто будували:

Тут стояли дві різниці,

Там булки стояли!..

А по місті, звісне діло,

Собаки ходили!..

То вони-то вашу торбу,

Певне, стеребили!

Хоча Руданський змальовує в творі, як Іван кілька разів ду-рить пана, але читач не відчуває бажання засудити селянина. Мало того, явно відчувається, що й авторська симпатія не на

панському боці, бо Іван, на відміну від пана, не має бажання ні-кого дурити, він із задоволенням поводився б чесно, але розуміє, що пан на таке благородство не здатен, і тому кожен раз карає того, хто хотів одурити самого селянина.

Створюючи співомовки, Руданський узагальнив життєвий і поетичний досвщ народу; хоч він і сприйняв традиції, вироблені його попередниками, передусім Шевченком, в обробці фоль-клорних мотивів, сюжетів і образів, проте йому притаманний власний індивідуальний підхіддо кожної теми та її художнього вті-лення. Дуже прості за своїм ритмічним складом (народний коло-мийковий вірш), співомовки не повторюють ні народні пісні, ні поезії Шевченка.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

«Чи далеко до Києва?», «Скільки душ?», «Свиня свинею», «Вовки», «Жонатий», «Господар хати», «На калитку», «Окуля-ри», «Чуприна», «Добра натура», «Не мої ноги», «Пекельна смола», «Добре торгувалось», «Засідатель», «Пан і Іван в до-розі», «Почому дурні?», «Що кому годиться?», «Піп на пущі», «Чорт», «Царі», «Сам поїду», «Страшний суд», «Хто святив?», «Там її кінець» та інші.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Колесник П. Творчість Степана Руданського // Руданський С Твори: У 3 т. — К., 1973. — Т. 1.

2. Пільгук І. Степан Рудан-ський. Нарис життя і творчості. — К-, 1956.

3. Сиваченко М. Студії над гуморесками Степана Руданського. — К., 1979.

4. Франко І. До студій над Ст. Руданським // Твори: У 50 т. — К., 1980. — Т. 28.

5. Степан Руданський // Історія української літе-ратури другої половини XIX ст. — К-, 1986.