ШАПОВАЛ (СРІБЛЯНСЬКИЙ) МИКИТА ЮХИМОВИЧ
1882 (8.06) — 1932 (25.11)
 

МИКИТА ШАПОВАЛ—ВЕЛЕТЕНЬ ІЗ ДОНБАСУ
Уривки із літературно-краєзначої праці В.Т.Терещенка

РОДИНА

Народився Микита другим сином у Юхима і Наталії Шаповалів. Батьки землі не мали по спадщині; сім'я жила у хатині діда Олексія та баби Горпини Шаповалів. Дід Олексій, як кріпак, прослужив у солдатах 25 років; після реформи 1861 року землі через це не отримав і попав в категорію "государственных крестьян". За роки служби освоїв грамоту. Баба Горпина (дівоче прізвище не відоме), як і дід, була з кріпаків. Батька Юхима грамоті навчив вдома дід Олексій, а більше навчився на військовій службі, що дало змогу йому дослужитися до унтер-офіцера.
Російська армія впродовж кількох століть була сильною унтер-офіцерськими кадрами. Як свідчать військове - історичні дослідники, таких унтер-офіцерів не було в будь-яких збройних силах європейських країн і навіть в Германії.
На унтер-офіцерах тримались внутрішня служба, порядок, дисципліна, навчання молодих солдатів, безпосереднє ведіння бою. Унтер-офіцери в більшості своїй командували взводами, бо молоді підпоручики призначались зразу командирами рот.
Унтер-офіцерів а російській армії готували без поспіху, зважено і надійно як в мирний час, так і під час ведення війни.
Відбирали кандидатів в унтер-офіцери найбільш кмітливих, фізично розвинутих, рішучих, інколи напівграмотних рекрутів з сіл, в більшості своїй з українців. В навчальних командах, крім військової справи, викладались загальноосвітні предмети, що сприяло підвищенню освіченості.
Півроку навчання, екзамени, позитивні результати по службі - і молод- , ший військовий командир, унтер-офіцер, готовий.
Енергійні, старанні і вимогливі на військовій службі унтер-офіцери такими, в основній масі, були і після демобілізації. Повернувшись в село з організаторським досвідом, вчорашні унтер-офіцери, добрі господарники і робітники, швидко досягали успіху, виділяючись із загального сільського гурту не тільки своєю роботою, а й культурою. За порадою до них йшли прості люди, їх вагоме слово позитивно сприймалось сільським старостою і урядником.
В роки російсько-турецької війни 1876-1877р. Юхим Олексійович воював у Болгарії, за що отримав царську медаль. З дитинства батько й мати наймитували, щоб звести кінці з кінцями. Після служби Юхим на "прості роботи" вже не наймався, а мірошникував по окрузі - Сріблянка, Званівка, Кремінна. Міг Юхим і сокирою майструвати: "кому хату зрубати" чи щось інше. З кожним роком сім'я зростала, жити було в дідівській хаті тісно і голодно. Мірошникування і теслярства не вистачало, щоб кінці звести з кінцями. З цих причин Юхим Олексійович подався до тестя в Кремінну, на шахти. Денні заробітки у шахтаря були не такі й великі - 60 копійок, та сім'я вже не голодувала.
Сім'я у Юхима та Наталі впродовж 20 років, як вони побрались в 1880 році, зросла на 9 чоловік від народження первістка Охріма до 1900 року — народження Єлизавети, єдиної доньки. За Микитою народився Дорош (1883р.), який продовжив селянський рід, працюючи хліборобом в Слов'яносербському повіті на Луганщині. Перші спроби шкільного навчання Микити відносяться до періоду тимчасового мешкання сім'ї Шаповалів у селі Званівка восени 1887 року. Про цю спробу він згадував не без гумору: "...мене віддали в школу, але після кількох день перебування в ній - утік з неї, бо нічого не розумів і не вмів прочитати слово "солома". "З боєм" був знову приведений до школи, але не увійшов у неї, простоявши біля тину півдня, вхопившись за коляку, од якої не могли мене оді рвати ніякі сили. Не допомогли ні бійка, ні впрошування".
У великої людини і перші шкільні кроки були незвичні. Не сприйнявши спершу шкільних порядків, малий Микита вдався до нестандартного оволодіння грамотою, бо жадоба до знань взяла верх. Самотужки Микита навчився грамоті вечорами у званівського шевця. Про це він згадує: " Тієї зими "сам" навчився читати, бігаючи вечорами до шевця, який учив своїх дітей' грамоті..."
Решту півзими і весни Микита вчився в церковнопарафіяльної школі слободи Кремінна, куди переїхала сім'я. Після повернення до Сріблянки бігав до місцевої школи. В 1891 році, коли Шаповали проживали в Долинівці, Микита з братом Дорошем відвідував школу на ст. Варваропілля, за 4 версти. Восени 1892 року брати стали учнями Петро-Мар'ївської народної школи. З похвальним листом через два роки закінчив школу Микита, одержавши в нагороду твори М.В.Ломоносова з побажанням шкільного начальства: "Інспектор шкіл Лепетюк казав: "Бажаю тобі бути Ломоносовим". Книгочитання зайняло весь вільний час школяра: Лєрмонтов, Гончаров, Діккенс, М. Рід, Ж. Верн. Не все було підлітку зрозуміло, але розвивало мислення і світогляд.
На зиму (1894р.) батько знову подався на шахти і забрав з собою Микиту та Дорофія, які теж працювали поденно — вибирали породу з вугілля. Конторщики помітили старанного і розумного хлопця і в 1896 році взяли Микиту до контори хлопцем на побігеньках "за 3 рублі в місяць”. Шахтне виробництво несло передові технології в суспільство -нові підйомні машини, електрику. Монтер-електрик Клюге був дуже популярним серед юнаків шахтарського селища. Микита з братами теж мріяв стати монтером.
"У вересні 1896 року приїхав з слободи Комишувахи до Кривка родич його жінки (Нейман), який мені розповів, що в Комишувасі є школа, в якій вчаться такі, що вже скінчили народну школу. На другий день вертався додому, я упрохав його на шляху підвезти мене до Комишувахи". Микиті довелося складати вступні іспити в 4 клас