Шевченко Тарас Григорович

(1814-1861)

поет, художник, мислитель

Народився майбутній великий поет України 9 березня (25 лютого за ст. ст.) 1814 року в селі Моринці Звенигородського повіту на Київщині в родині селян-кріпаків Григорія Івановича та Катерини Якимівні Шевченків. З цього села походила мати поета, кріпачка пана Енгельгардта. Сюди після одруження, за розпорядженням поміщика, переселилися вони з Кирилівки на короткий час. Під час цього переселення у них народився син Тарас. У 1816 році родина Шевченків повертається до рідної Кирилівки. У цьому селі проминуло все дитинство нашого поета, з ним пов’язані всі перші його дитячі спогади і життєві враження. «І ось стоїть переді мною наша убога, стара біла хата з потемнілою солом’яною покрівлею та чорним димарем, а коло хати на причіпку яблуня з червонобокими яблуками, а круг яблуні квітник — улюбленець моєї незаміжньої сестри, моєї терплячої, моєї ніжної няньки! А коло воріт стоїть стара розлога верба з засохлим верхів’ям, а за вербою — клуня, омочена стіжками жита, пшениці й різного, всякого збіжжя; а за клунею косогором піде вже сад! Та який сад!.. густий, темний, тихий, одне слово, іншого такого саду немає на цілому світі. А за садом левада, а за левадою долина, а в долині тихий, ледве журкотить, струмок, оброслий вербами й калиною та окутаний широколистими темно-зеленими лопухами; а в цьому струмку під навислими лопухами купається опецькуватий білявий хлопчик...» До смерті матері (у 1823 р.), живучи під її опікою, здається, що хлопчик і горя не знає. Опісля ж, почалися ті життєві невзгоди, які переслідували Тараса до самої могили. У овдовілого батька на руках лишається п’ятеро дітей, Микита, Катерина, Тарас, Ярина та Йосип, а згодом у їхню хату ввійшла мачуха зі своїми трьома малолітніми дітьми. З гірким болем згадуватиме пізніше поет цей період свого життя: злидні, сварки, несправедливість, знущання. У 1825 році помирає батько, висловивши знаменне пророцтво щодо майбутнього сина: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе». Після смерті батька, малого Тараса віддали в школу до сільського дяка, де він вчився читати й писати, засвоїв часослов і псалтир. Наука йому давалася легко, але відзначався він непосидючістю й норовливістю, за що часто бував битим. Уже з дитячих років виявляється в ньому надзвичайна допитливість розуму, особлива вразливість натури. Наймилішим же заняттям для нього, що перетворювалося на справжнє свято, були оповіді про минуле. Він міг слухати їх годинами, живо уявляючи ті картини й події. Батько Тараса Григоровича був грамотний і досить обізнаний як для свого середовища, відзначався побожністю. Часто й охоче він переказував житія святих та подвижників благочестя. Інший характер розповідей був у діда Івана — живого свідка Коліївщини. Герої його оповідань були добре відомими людьми, а події ще не стерлися з народної пам’яті. Безсумнівно, це не могло не позначитися на формуванні та творчому розвитку майбутнього поета. Тоді ж проявляється неабиякий його хист до малювання. Вуглиною чи крейдою малював він на стінах, дверях, дошках, де тільки можна було вмістити образ, що поривався на волю з дитячої уяви. Наснажений цією пристрастю і втративши всяке терпіння зносити знущання дяка Богорського, Шевченко робить спроби влаштуватися в науку до малярів у Лисянці, Тарасівці, наймитує згодом в кирилівського священика Кошиця. З 1828 року Тарас деякий час живе у хлипнівського маляра, той, запримітивши його меткість, залишає при собі у прислуги. Незабаром від’їхав на батьківщину сам поміщик і доля поета була вирішена: він був переведений до пана у кімнатні козачки. Вигадуючи вільні хвилини, хлопець копіює лубочні картини суздальської школи, що прикрашали панські покої. Відомий факт, як заставши одного разу свого козачка за таким заняттям, Енгельгардт наказав влаштувати тому екзекуцію, за те, що насмілився малювати вночі, запаливши свічку. З Вільна Енгельгардти поїхали до Варшави. Там його віддали в науку до якогось покоєвого маляра, який, розгледівши в юнакові великий талант, порадив панові віддати його відомому митцю Францу Лямпі молодшому. У 1830 році у Варшаві вибухнуло повстання, що змусило Енгельгардта покинути її разом із своєю челяддю і виїхати до Петербурга. Вісімнадцятий рік свого життя поет зустрів уже в непривітній, вологій, закутій в граніт і оповитій туманами північній столиці. Спогади про Вільно й Варшаву, про малярські студії видавалися далеким сном. Тараса уже ні на хвилину не полишає бажання навчитися «божественного мистецтва». Він ублагав пана віддати його («законтрактувати») на чотири роки живописцю В.Ширяєву для подальшого навчання, аби мати у майбутньому свого дворового художника. У 1836 році термін контракту закінчився, але Шевченко залишається в нього вже як найманий робітник-підмайстер. Завантаження приходиться терпіти хлопцеві нещадні. Помалювати для себе, дати відпочинок душі — на це просто немає часу. Але нестримне бажання стати справжнім художником змушувало вишукувати всякі можливості. Коли настав сезон білих ночей, уриваючи години від сну, заходив Тарас у літній сад і змальовував там скульптури. Це був період надзвичайного творчого піднесення митця. Саме в цей час він робить і перші поетичні спроби — з’являється балада «Причина». Під час таких етюдів відбулася його перша зустріч із своїм