Хмельницького — не пускають до раю за те, що вона з повними відрами перейшла шлях, коли Бог-дан із старшиною їхав до Переяслава присягати Москві. Другу, дівчину з Батурина, не впускають за те, що «цареві московському коня напоїла», коли він їхав до Москви після Полтавської битви. У той час, як москалі перетворили її рідний Батурин на пожари-ще, вбили сестру, матір, знищили все населення міста, саму ж дівчину збезчестили. Третя душа, ще немовля, згрішила тим, що всміхнулася до цариці Катерини, лютої вовчиці, яка, наказавши підпалити козацьку святиню — монастир Межигірського Спаса, милувалася з Дніпра цією страхітливою пожежею. Дитина справ-ді не знала і не могла знати, ким була ця цариця. Але мати її по-винна була знати. За гріх матері карається дитя. А звідси напро-шується висновок: усяка послуга ворогові, навіть найменше сприяння йому, є смертельним гріхом.
Таким чином, Тарас Шевченко недвозначно засудив підступне приєднання України до Російської імперії та перетворення ко-зацької старшини на слухняного виконавця волі Москви, підтри-мав антамосковську орієнтацію гетьмана Івана Мазепи і висло-вив своє обурення антиукраїнською політикою жорстокої імператриці Катерини, яка спричинилася до знищення Запорозь-кої Січі, запровадження страшної кріпаччини, ліквідації націо-нального шкільництва та інших моторошних злочинів супроти
української нації. У трагічному змісті поеми на завершення дано автором промінь надії: москалі розкопали лише малий льох, а Ве-ликого «ще й не дошукались». А значить, козацька вольниця остаточно ще не знищена і є надія на її відродження.
Друга сцена містерії — це розмова трьох ворон: української, польської та московитської, кожна з яких хвалиться своїми діян-нями. Польська чваниться тим, що, проливши під час повстання ріки крові, а повстанців загнавши до Сибіру, призвівши Польшу до занепаду, тепер бенкетує в Парижі. Московитська ворона хва-литься новими указами, що спричинили до зруйнування України. Це вона призвела до тотального знищення Батурина, смерті славного Полуботка, загибелі десяти тисяч героїчних козаків на Ладозі, у Фінляндії. Та хоч якою лютою-прелютою вона є, однак, не зуміє того жахіття виробляти, що «москалі в Україні з козака-ми діють». Українська ворона каже, що Україна існувала ще за-довго до того, як постали Польща і Московія, каркає-пророчить, що цієї ночі народяться близнята: «один буде, як той Гонта, катів катувати», а другий буде катам помагати. Ворони радять, як бути з тим новим Гонтою, який «розпустить правду й волю по всій Україні!». Одна збирається залляти йому очі розтопленим золо-том, друга планує чинами скрутити руки, третя погрожує зібрати з усього світу «всі зла і всі муки». Ухвалили: втопити або отруїти нового борця за волю України. Такий намір у тих, хто символізує темні прояви нації — яничарів, перевертнів, зрадників.
Вороння відлетіло, а їх місце займають три лірники: сліпий, кривий та горбатий. Не кобзарі, не бандуристи, а лірники. Кобза та бандура були музичними інструментами козаків-лицарів. А ліра — інструмент немічних старців. У час написання Шевчен-кового твору вже було втрачено козацький вільнолюбний дух на-ції, усвідомлення високого призначення бандуриста, загублено українцями розуміння значення свого історичного минулого. Не випадково, поснідавши, лірники полягали спати і проспали най-важливіше: розкопування льоху. Образи лірників уособлюють скалічене покоління, сліпе, німе й глухе до всього, що чинять в Україні московські окупанти.
Протягом трьох сцен містерії проворні москалики розкопують льох, шукаючи скарбів та «древностей». Не знаходячи ні того, ні іншого, а лише кістяки в кайданах та гниле корито, скаженіють від люті, б'ють людей, лаються, кидають у холодну беззахисних лірників. Отже, москалі поводяться в Україні, як у себе вдома, брутально ставляться до українців, а ті, ставши моральними ка-ліками (рабами), кидають рідний край напризволяще.
Поема-містерія «Великий льох» в історичному і філософ-ському планах — центральний твір у «Кобзарі», бо в ній розглянуто проблеми втрати політичної свідомості, що призвело нас, українців, до втрати державності, до національного поневолення, а це питання всіх питань. Не випадково цей знаменний твір у шевченкових виданнях за радянського часу, як правило, не дру-кувався, а радянська критика або тенденційно тлумачила його, або взагалі замовчувала.
«Великий льох» формально не належить до .драматургії Т. Шевченка, але в цій поемі наявні всі ознаки драматичного тво-ру: три дії, у кожній по три дійові особи (померлі душі — ворони-лірники), діалоги, монологи, конфлікти, трагічні злами. Все це робить поему «Великий льох» однією з найцікавіших у величез-ній спадщині Кобзаря.
Український народ шанує пам'ять свого видатного сина. З 1918р. щорічно відзначається День народження Т. Шевченка. По всій Україні встановлені пам'ятники поетові, відкриті музеї, його могилу оголошено заповідником, ім'я поета присвоєно учбо-вим закладам, науковим установам, театрам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам тощо. Починаючи з 1962 р., щорічно при-суджуються Державні премії України імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. Масовими тиражами друкуються його твори, перекладаються багатьма мовами. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї поета відзначалися майже в усіх державах світу.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Поеми «Гайдамаки», «Єретик», «Кавказ», «Великий льох», «Сон» («У всякого своя доля...»), «Катерина», «Наймичка», «Неофіти», послання «І мертвим, і живим...», п'єса «Назар Сто-доля» повість «Художник», збірка поезій «Кобзар», «Щоден-ник».
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Дорошенко К. Слово про Великого Кобзаря.— К., 1965.
2. Красицький Д. Юність Тараса.— К., 1967.
3. Лисенко В. Ле-генди про Тараса.— К.,~ 1967.
4. Рильський М., О. Дейч. Тарас Шевченко: Біографічний нарис. — К., 1964.
5. Тарас Шевченко: Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях: Аль-бом.— К-, 1961.
6. Хоткевич Г. Тарас Шевченко: Повість.— Львів, 1966.
7. Лепкий Б. Про життя і твори