боялася й дихнути, аби не виказати себе); почулися почергово кроки — відповідно зайшов міщух у білій одежі зі свічкою, прий-шов козак у чорному й безшумно почав крастися до труни. «Мі-щух різко повернувся, і вся церква раптом освітилася яскравим світлом...»; у глибині...щось ухнуло й кинулося; міщух раптом за-кричав, дико вимахуючи руками; козак дивно підстрибнув, і coтниківна,— а вона молилася,— болісно зойкнула: «Позаду в нього тягся довгий хвіст, а замість ніг виглядали брудні рати-ці».) То хто ж є хто — очевидно. Однозначно, що зло підступне й жорстоке. А церква — символ святості, Божого всепрощення, зцілення людської душі.
Читач відчуває боротьбу з хаосом, застереження від роздво-єння людської душі (символічні образи білого й чорного коня: боротьба добра зі злом). Значний і цей діалог (юний чорт і сотниківна): «Нам відведено мало часу для життя. І ми, і ви, люди, піддані одному прокляттю: прийде огненний чоловік і потопче нас. Не губімо часу, панно, віддамося коханню, бо ж і ми, і ви однаково живі істоти.». Чорт намагається спокусити сотниківну, але вона боїться втратити живу душу. «Не торкайся мене! Я не віддамся тобі, чорте, бо любов свята. Я хочу жити для щастя, а не для задоволення, адже справжнє щастя — це як чисте небо над головою...».
У творі тісно переплітаються містика та реальність. Зло — потворне. Де сили, що зупинять його, у чому вони, від кого чека-ти допомога, на кого надія? Після довгих роздумів, припущень, юний чорт робить висновок, що у світі повинні бути відповідності, інакше він не триматиметься купи. «Світ без гармонії ні до чого, бо, коли порушиться в ньому одна ланка, розсиплеться на сміт-тя». Чорт отримує поразку. Причина його смерті — у законі від-повідності й гармонії. Адже бездушність породжує дисгармонію. Духовність підносить людину, робить її почуття святими, визначає суть самого життя! І ось розв'язка: «Вранці сотниківну випрова-джували в монастир...» Чому вона зробила такий вибір? Бо зро-зуміла формулу сутності людського буття. «І коли вона падала долі, уздріла раптом дуже чітко й близько від себе великі, чорні, повні ясного вмиротвореного світла чоловічі очі, які вона знала колись давно, які, можливо, й полюбити могла б, але досягти яких так і не спромоглася». Таке надихаюче видіння! Хто ж це такий? Чиї очі?!
У житті людина відчуває роздвоєння душі, ніби оте подвійне «я». Варто схибити, «піддатися» спокусі, і «летимо у прірву», керовані злом. Душа страждає від сумніву, іноді не витримує ви-пробувань. І саме в скрутну хвилину ми звертаємося до образу Спасителя, прагнемо захисту, допомоги. Велетенський чоловік діє десь над нами: він усе бачить і знає, непомітно з'являється у критичний момент, стає на захист.
Твір «Панна сотниківна» — актуальний і злободенний, роз-рахований на інтелектуального читача, який повинен осмислити систему образів, символів, знаків, щоб зрозуміти філософію, ло-гіку, реальний і містичний світи.
Твір пройнятий духом християнських ідей, які для українців споконвіку вважалися головними життєвими орієнтирами. І для того, щоб народ зміг відродити з руїн свою духовність, треба зна-йти істину! Письменник філософськи осмислив людину та її участь у боротьбі добра зі злом, любов і щастя, що становить гар-монію і відповідність. «Історія і сучасність,— стверджує пись-менник,— неподільні. І не тільки тому, що все виростає з мину-лого. Змінюються соціальні обставини, і людина стає в них іншою. Але, як і багато років тому, сьогодні хвилюють її одвічні проблеми — пошуки істини, шляхів людського самоствердження. Духо-вний світ людини, її вчинки, жага пізнання врешті стають части-ною, з якої складається картина життя, його руху вперед...».
ОСНОВНІ ТВОРИ:
«Стежка в траві», «На полі смиренному», «Три листки за ві-кном», «Сповідь», «Мор», «Дім на горі».
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Кравченко А. Валерій Шевчук // Історія української літе-ратури XX століття. У 2 кн./За ред. В.Г. Дончика. — К-,— Кн. 2.— 1995.
2. Шевчук В. Сад житейських думок, трудів та почуттів. // Українське слово: Хрестоматія української літерату-ри та літературної критики XX ст..: В 4 кн. — К., 2001. —Кн. 4.
3. Мовчан Р. Валерій Шевчук // Українська проза XX століт-тя. — К-, 1997.
4. Навчально-методичні матеріали до уроків ви-вчення творчості Валерія Шевчука //Українська мова і літерату-ра в школі. — 2003. — № 6-9.