крім низької, простої... Я обрав собі цю роль — і задово-лений». Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти: «Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця». Ходив фі-лософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки (показовий такий епізод з його життя: в одному селі Григорій Сковорода лі-кував відставного майора. Поки він провідував хворого, дочка майора, красуня Олена, закохалася в ніжного поета-музику, і Григорій теж її покохав. Йшлося до весілля, але він вагався, бо не уявляв життя без мандрів, нових вражень, свободи дій. Тому так і не одружився).
Сковорода навчав^ що в природі — краса, гармонія, а в сус-пільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навко-лишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). З цією думкою тісно пов'язана його ідея «сродної праці»: пізна-вай себе, а пізнавши— удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, лю-дина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй при-роді. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання природи — це пізнання Бога. Філософ жив сподіваннями на сус-пільство рівноправних людей, де не буде «рабського іга», «тяж-кої роботи», нічого «златожадного», «дамського». Такими погля-дами Сковорода дивував своїх сучасників, здивував їх він і смертю: . у 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб пере-дати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час». Коли ж гості роз'їхалися, Сковорода помився, переодягнув-ся в чисту білизну, ліг на лаві й... заснув навіки.
З творчої спадщини Григорія Сковороди залишились збірка ліричних поезій «Сад божественних пісень», книга «Байки хар-ківські», філософські трактати й притчі. Особливість творів Ско-вороди полягає в тому, що в ліричних поезіях він філософ, а у філософських працях — лірик.
Ліричний герой збірки «Сад божественних пісень» — у по-шуках правди, добра, щастя. Він, як і автор, великий народолю-бець, гуманіст, кличе до єднання людини з природою. Найкращим поетичним твором вважається вірш «Всякому місту — звичай і права», в якому Сковорода окремо виділив усіх тих, хто потре-бує засудження: здирники, бюрократи, пияки, розпусники, під-лабузники, ледарі, пани, купці, лихварі, чиновники та юристи, які зловживають своїм становищем. На противагу всім їм герой тво-ру думає не про маєтки й чини, а про те, щоб жити мудро, не за-плямити совісті, бо тільки така людина може не боятися смерті:
Знаю, що смерть — як коса замашна.
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,—
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь.
Але Григорій Сковорода — не лише талановитий поет-лірик, а й видатний байкар. Він створив ЗО прозових байок, оцінених Іваном Франком як у «десять разів глибші і краще розказані, ніж Саадієві (Сааді — великий перський поет), написані гарною, по-декуди граціозною мовою». Відтворити істину й висловити критичне ставлення до суспільних явищ — таке, на думку Сковоро-ди, .завдання й призначення байки. Тому деякі його твори гостро сатиричні, наприклад «Олениця та Кабан». Олениця назвала Ка-бана просто кабаном, не відаючи, що той одержав титул барона. Кабан образився. Вибачаючись, Олениця говорить: «Ми, прості, судимо не за одягом та словами, а за справами». А діла Кабана і після одержання дворянського титулу такі ж огидні, якими були й раніше: він риє землю і ламає пліт, тільки тепер це ще нестерп-ніше, бо Кабан нібито звеличився над іншими звірами.
Значна частина байок присвячена темі «сродної праці». Кож-на людина, на думку Сковороди, наділена певним даром. Треба вчитись розпізнати його. Дехто, знехтувавши природними задат-ками, вибирає для себе прибутковий фах, але цим шкодить собі й суспільству. «Не змагай до того, що не дано від природи»,— повчав він. Саме ця думка покладена в основу байки «Бджола і Шершень». Бджоли збирають мед, тому що «для цього наро-джені», для них сам процес збирання меду «незрівнянно більша радість від споживання його». Цього Шершень збагнути не може. Як і слід, наприкінці байки алегорія розкривається: «Бджола — се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться. Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого» і проводять в розкошах паразитичне життя. Мораль байки про-ста: праця повинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тоді життя матиме зміст і кра-су. А паразитів на зразок Шершня в суспільстві не повинно бути. У праці людина відчуває радість буття, а в безділлі деградує. Бай-ка «Бджола і Шершень» стала популярною за життя байкаря, бо її мораль відображала погляди народу й була спрямована проти суспільства, в якому пани-нероби споживали результати праці мільйонів робітників.
У байках Сковороди відчувається вплив його попередників у цьому жанрі, від Езопа до Лессінга, але головне джерело його байок — українська народна казка. І ще одна особливість байок