МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ

(1840—1904)

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840р. у родині дрібного поміщика-дворянина, відставного ротмістра в с Кліщинці на Полтавщині. Рано осиротівши, виховувався під опікою дядька — В. Лисенка, двоюрідного брата його матері, батька славетного українського композитора Миколи Лисенка. Отримав гарну домашню освіту.

З 1851 р. Михайло навчався в Полтавській гімназії. Як сам свідчив, «пробував тоді віршувати».

Після гімназії разом із троюрідним братом М. Лисенком у 1858р. вступив до Харківського університету.

У 1860 р. обидва брати перейшли до Київського університету, де М. Старицький спочатку навчався на фізико-математичному факультеті, а потім на юридичному. Наступного року він повер-нувся до Кліщинців — вступив у володіння батьківською спад-щиною.

У 1862 р. М. Старицький одружився з Софією Віталіївною, сестрою М. Лисенка. Через два роки повернувся до Києва на на-вчання, і у 1865 р. закінчив університет.

У 1868 р. М. Старицький купив маєток в с Карпівці на Поділ-лі й переїхав туди з родиною.

Повернувшись у 1871 р. до Києва, разом із Лисенком органі-зував Товариство українських акторів, поставив «Різдвяну ніч» за мотивами повісті М. Гоголя.

Брав активну участь у роботі Південно-Західного відділу Ро-сійського географічного товариства, який тоді очолював талано-витий учений-народознавець, автор пісні «Ще не вмерла Украї-ни» Павло Чубинський.

Протягом 1873—1876 pp. M. Старицький писав вірші, пере-кладав з Г. Андерсена, І. Крилова, М. Лєрмонтова, сербські на родні думи та пісні. На початку 80-х pp. він домігся видання літе-ратурно-художнього альманаху «Рада». Очолив першу українську

професійну трупу. Продав маєток у Карпівці, щоб зміцнити трупу матеріально. Створив новий хор і оркестр, обновив декорації, костюми і реквізит, дбав про репертуар. Після розколу трупи на два колективи (М. Старицького і М. Кропивницького) зі Ста-рицьким залишилася молодь (М. Садовська-Барілотті, О. Вірина та інші). У 1886—1887 pp. трупа з успіхом гастролювала в Мо-скві та Петербурзі, потім — у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тифлісі. За станом здоров'я у 1893 р. М. Старицький залишив трупу.

Наступного року Російська Академія наук призначила драма-тургу персональну пенсію «За літературні праці рідною мовою». Він брав участь у створенні Всеросійського театрального товари-ства.

У 1897 р. відбувся Перший Всеросійський з'їзд діячів сцени, на якому виступив М. Старицький. У Києві він керував драма-тичним гуртком Літературно-артистичного товариства, продо-вжував літературну діяльність. У 1903 р. письменник готував видання альманаху «Нова рада», але за його життя альманах не вийшов.

Михайло Старицький помер 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому кладовищі.

Творча спадщина М. Старицького дуже багатогранна: поезії «Борвій», «До молоді», «До України», «Виклик», «Поету», «Поклик до братів-слов'ян» та інші; історичні романи і повісті, оповідання, написані здебільшого російською мовою: «Осада Буши», «Богдан Хмельницкий», «Последние орлы», «Разбой-ник Кармелюк»; драматичні твори: «Не судилось», «Талан», «У темряві», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка»; блискучі драматичні пе-реробки творів інших авторів (цікаво, що в більшості випадків переробки стали відоміші за оригінали); «На Кожум'яках» І. Не-чуя-Левицького — «За двома зайцями», «Ночь перед Рожде-ством» М. Гоголя — «Різдвяна ніч», «Хата за селом» Ю. Кра-шевського — «Циганка Аза»; «Зимовий вечір» Е. Ожешко — «Зимовий вечір», «Чорноморський побит на Кубані» Я. Куха-ренка — «Чорноморці» (ці переробки здійснювалися за згодою авторів, на театральних афішах вказувалося, що текст нових п'єс належить двойі авторам», а проведені вченими текстологічні до-слідження засвідчили значний внесок Старицького в здійснені ним інсценізації та переробки, що дало підстави включати їх у ви-дання спадщини драматурга); чисельні переклади та переспіви творів Й. Ґете, Г. Гейне, Ч. Байрона, В. Шекспіра, А. Міцкевича, І. Крилова, М. Лєрмонтова*, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, словацького та сербського фольклору.

Новаторство поезії Старицького виявилося у розширенні сис-теми жанрів української поезії, збагаченні виражальних засобів. У своїх поетичних творах автор відкинув ту стилізовану образ-ність «співучого селянина», яка була притаманна його поперед-никам, наприклад, О. Кониському, П. Кулішу. Уже перші поезії Старицького засвідчили, що їх ліричним героєм став український інтелігент, який зі своїми болями звернувся не до народу взагалі, а до інтелігентів, заговорив про «свої інтелігентські погляди та почування». Але він робив це настільки щиро, що йоголоезія не має якогось «соціального розподілу». Наприклад, його вірш «Виклик (Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна)» став народною піснею.

Можна виділити кілька основних мотивів лірики М. Стариць-кого: роль і призначення поета («Поетові»), краса людських по-чуттів («Виклик»), співчуття до важкої долі простого люду («Швачка»), тема України («До України»). У ліриці поета від-билося публіцистичне мислення епохи, а це також вплинуло на своєрідність звучання лірики наступного літературного поколін-ня, представленого іменами Павла Грабовського, Володимира Самійленка, Миколи Вороного.

Проте ім'я М. Старицького ми звикли пов'язувати саме з роз-витком українського театру й драматургії. Досить згадати, що саме завдяки Старицькому в 1883 р. з'являється перша профе-сійна об'єднана українська трупа, де працювали М. Кропивниць-кий, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Заньковецька, М. Садовська-Барілотті. І хоча урядові й цен-зурні заборони спрямовували розвиток української літератури виключно у вузьке річище селянської тематики, завдяки М. Ста-рицькому, І. Карпенку-Карому, М. Кропивницькому український театр зумів вирватись із «горілчано-гопачної» театральщини, розширив і коло тем: історія України — «Оборона Буші», життя інтелігенції — «Не судилось», філософська тематика — п'єса «Талан».

Драма «Талан» (1893), яка присвячена М. Заньковецькій (як і драма «Розбите серце»), чиє життя стало основою не стільки сюжетної побудови, скільки відтворення духовного й душевного світу героїні, вперше в українській літературі