талант. Марія Лучицька прагне нести світло мистецтва глядачам, виховувати їх картинами народного життя, звичаїв, обрядів, ба-гатством і красою рідної поезії і мови, підносити національну сві-домість і знедолених низів, і зденаціоналізованої верхівки. Однак їй на заваді стоять бездарна акторка Квятковська, деспотичний антрепренер Котенко, продажний журналіст Юркович. На дея-кий час актриса, вийшовши заміж за поміщика Квітку, залишила сцену, однак ні спокою, ні рівноваги не знайшла в домі чоловіка. Більше того, її пригнічують умови бездуховного існування, її пе-реслідує жорстока свекруха, мучить безпідставними ревнощами чоловік. Лучицька знайшла в собі сили повернутися до театру, і глядачі знову тепло вітають її гру. Однак цькування талановитої актриси продовжується, набуває ще цинічніших форм. Вона не-притомніє під час вистави. Здоров'я остаточно залишає Лучицьку: єдиним світлим променем в останні хвилини її життя стало привітання від групи студентської молоді. У колі справжніх друзів зі сподіваннями принести радість людям Лучицька помирає. Та-ким гірким є її талан, такою важкою виявилася її життєва доля. П'єса «Талан» не позбавлена окремих мелодраматичних при-йомів, і все ж її можна вважати одним з кращих зразків жанру соціально- психологічної драми в українській літературі. Як режи-сер Старицький виходив із засад правдивості, життєвості, поваги до слова — одного з найважливіших засобів творення сценічного образу. Розвиваючи традиції О. Островського в зображенні жит-тя акторів провінційного театру, Старицький у драмі «Талан» не тільки показав актора як виразника морального потенціалу на-роду, а й зробив наступний крок у художній розробці проблеми інтелігенції та народу. Звертаючись в осмисленні її соціальних і етичних аспектів до гіркого гумору, що часом переходить у сар-казм, протиставляючи брехні й вульгарності правду й красу в мистецтві та людських взаєминах, протестуючи проти «домо-строївського» погляду на жінку, письменник сприяв дальшому поступу реалістичної української драматургії. Продовжуючи ти-пологічний ряд образів жінок, які ведуть нерівну боротьбу за осо-бисту гідність, Лучицька багато в чому повторює їхню долю. Але, на відміну від них, із життя йде не тільки не зломленою, а в мо-мент найвищого творчого злету. Тому на другий план відходять традиційна зла свекруха, дрібні інтриги бездарних заздрісників усередині театральної трупи. Правдиво змальовуючи нелегкий акторський побут, Старицький не тільки торкнувся драматичного становища українського театру. Філософська проблема вибору між любов'ю, сімейним життям і сценою, від якої залежить ду-шевний стан героїні, якісно відрізняє «Талан» від драм М. Ста-рицького «Не судилось», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», П. Мирного «Лимерівна» чи І. Карпенка-Карого «Безталан-на» та інших, де суперечність між почуттям та обов'язком вияви-лась усе ж у межах сімейно-побутових. Висока мета — служіння народові своїм талантом, своїм мистецтвом — вступає в супер-ечність із умовами життя суспільства, в якому мистецтво є пред-метом купівлі-продажу, а висока духовність піддається страшно-му натискові вульгарності та корисливості.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

Поезії «До України», «Виклик», «Поету», «Поклик до братів-слов'ян»; драматичні твори: «Не судилось», «Талан», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Богдан Хмельницький», «Ма-руся Богуславка»; драматичні переробки «За двома зайцями», «Різдвяна ніч», «Циганка Аза», «Зимовий вечір»; історико-пригодницькі романи «Молодість Мазепи», «Богдан Хмельниць-кий».

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Комишанченко М. Михайло Старицький: Літературний портрет. — К., 1968.

2. Левчик Н. Повернення з небуття: Рома-ни «Молодість Мазепи» і «Руїна» в контексті світоглядно-есте-тичних концепцій історичної прози М. Старицького // М. Ста-рицький. Молодість Мазепи. Руїна. — К-, 1997.

3. Цибаньова О Лаври і терни. — К., 1996.