ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ СТУС
6.1.1938 — 4.9.1985

Поетична спадщина видатного українського поета Василя Стуса закономірно увійшла в український літературний процес. Його поетичне слово “позначене своєрідним сплавом інтелектуалізму з ліризмом, медитативністю, оригінальним філософським осмисленням буття, нелегким для розуміння, тим паче, що поет часто відходить від усталених канонів образотворення, сміливо формує слова й поняття так, що звична логіка сприйняття художнього твору часом заважає осягнути складність його образів, здебільшого метафоричних” [1, с.32].
Минуле десятиріччя подарувало читачам і дослідникам найповніше видання творів В.Стуса у чотирьох томах, шести книгах. Літературознавство і методика літератури збагатилися розвідками про життєвий і творчий шлях письменника.
Вірші, що уведені до шкільного курсу літератури, не можуть, звичайно, всебічно представити художній світ В.Стуса, залишаючи цим самим можливості вчителям розширювати діапазон знайомства учнів з письменником різними засобами шкільної літературної освіти.
Для донеччан стає предметом особливої уваги донецький період життєвого шляху поета-земляка, мотиви, картини та образи рідного краю, що зустрічаються у віршах лірика. І це є закономірним, оскільки дитинство і юність майбутнього письменника прямо й опосередковано впливали на формування його світогляду, а тому і на його мистецькі уподобання. Крім того, образи і картини Донеччини у творах В.Стуса, такі ж близькі учнівській і студентській молоді, як і поету-земляку. Цей останній факт за відповідних навчальних умов може мати додатковий потужний вплив на пізнавальні рефлексії та бути доповнюючим стимулом в опануванні його ускладненого філософською напругою слова. Розглядаючи твори В.Стуса у цьому життєво близькому школярам аспекті, потрібно звернутись до паралелей між творами відомих українських поетів, які писали про Донеччину (М.Чернявський, С.Черкасенко, В.Сосюра та ін.), і віршами В.Стуса та зўясувати з учнями відмінність його нетрадиційного слова, стиль його мислення.
Як відомо , Василь Стус народився на Різдво Христове 6.1.1938 р. в селі Рахнівка на Вінничині, але невдовзі батьки переїздять з дітьми на Донбас, в Сталіно (тепер Донецьк). На шостому році життя Василя віддали до школи. Протягом 1954-1959 років навчався в Донецькому педагогічному інституті на філологічному факультеті, після закінчення якого, відпрацювавши два місяці вчителем на Кіровоградщині, служив в армії (1959-1961). Після служби спробував вчительського хліба в школах Горлівки (1961-1963), працював літредактором у газеті «Социалистический Донбасс».
В 1963-1965 роках навчався в аспірантурі Інституту літератури в Києві, але був увільнений за участь у несанкціонованих літературних вечорах та за виступи на захист заарештованих у 1965 році «шістдесятників», зокрема земляка Івана Світличного. Після звільнення доводилось Василю працювати не за фахом: кочегаром, на метробуді, навіть інженером.
Щодо початків літературної творчості, то слід памўятати: вперше твори В.Стуса було надруковано у грудні 1959 року в “Літературній Україні” з передмовою до них видатного українського поета Андрія Малишка.
Сьогодні вже накопичено значний історико-літературний матеріал про дитинство і юність поета-земляка у вигляді спогадів друзів та однокурсників, близьких до поета людей. Головне ж, звичайно, для дослідників його дитинства і юності —це твори письменника і листи до рідних і друзів та знайомих, вміщені у зібранні його творів у чотирьох томах, девўяти книгах.
Важливими у накресленій справі дослідження життєвого шляху можуть стати спогади спогади товариша студентських років, поета Володимира Міщенка, про діалектологічну практику студентів педінституту, серед яких був і він і В.Стус. Практика відбувалася у селах біля славетної Савур-Могили, свідка подій давноминулих епох, оспіваної в українському народному епосі , натхненниці поетичних сюжетів не одного донецького письменника.
В.Міщенко згадував про те далеке студентське літо : “На початку липня 1957 р. ми вирушили в діалектологічну експедицію до Савур-Могили. Викладач діалектології Ф.І.Горчевич поставив перед нами завдання: записати легенди та перекази; скласти атлас говірок довколишніх сіл.
З Донецька виїхали автобусом. Настрій був піднесений, ми почувалися мандрівниками в незнані світи. Ще з шкільної лави кожен з нас памўятав “Думу про втечу трьох братів з Азова”.
Звернувши з траси, попрямували до могили, що вивищувалась над степом. Подолали кілометрів зо два. Спека посилювалася. Пахло чебрецем і полином, довкола буяли трави, стояла глибока тиша, яку порушував лише віддалений шум автобусів та машин. Ми звернули увагу на те, що йдемо-йдемо, а могила не наближається—все бовваніє десь у степовому мареві…Тільки надвечір дісталися вершини. зупинилися, озираючись довкола,—перед нами лежали неозорі донецькі степи, а посеред них—оази дерев, села, хутори, далека курява польових доріг…” [2].
Чи не з цієї Василевої подорожі виростає у майбутніх його творах незабутній образ донецького степу, який у північній трагічній віддаленості поета стає образом-символом не тільки рідного краю, але й усієї України?!
Доповнять факти із життєвого шляху поета свідчення книжка спогадів, упорядкованої однокурсником поета по Донецькому педагогічному інституті, відомим поетом, — Олегом Орачем “Не відлюбив свою тривогу ранню. Василь Стус поет і людина. Спогади, статті, листи, поезії”(К., 1993). Донецький період життя В.Стуса тут представлено у спогадах сестри поета Марії Стус, однокурсників поета В.Захарченка, А.Лазоренка, Олега Орача, члена донецького обласного поетичного обўєднання 60-х років Й.Курлата та ін.
Цікаві роздуми про Донбас—як землю, що породила у минулому столітті незламних і всесвітньо відомих борців за права людини, за рідне слово—подаються у брошурі сина поета “Життя і творчість Василя Стуса” (К., 1992). Молодий літературознавець розмірковує над суспільними причинами, що дали Україні славетну чергу видатних борців за її волю і незалежність і створили умови для розвитку таланту Василя Стуса. Дивним тут видається те, що у другій половині ХХ ст. звитяжців боротьби за права рідного народу дав Україні вщент