нон-конформістської культури 1960-х років, Саме арешт близького-товариша боляче відізвався в свідомості Стуса, змусивши чітко визначитися, хто свій, а хто чужий. Поет приєднався до виступу-протесту Івана Дзюби проти репресій у колі української інтелі-генції 4 вересня 1965 року, що відбувся в. київському кінотеатрі «Україна» перед прем'єрою фільму С. Параджанова «Тіні забу-тих предків». «Хто проти тиранії — встаньте!» — вигукнув В. Стус, коли в залі заревли сирени, заглушуючи голос І. Дзюби. Багато хто встав, хоча й усвідомлював, які наслідки матиме цей протест. Для поета цей протест, якщо навіть не враховувати від-рахування з аспірантури, безробіття, арешти, повернувся абсо-лютною редакційною ізоляцією.. Тому не дивно, що Захід, «від-крив» для себе поезію Стуса раніше, аніж Батьківщина.
Творчий доробок поета, незважаючи на вкрай несприятливі умови для творчості (адже, за його словами, «легше було напи-сати, аніж зберегти») — дуже великий. Першу збірку «Зимові дерева» наприкінці 60-х років поет запропонував видавництву «Радянський письменник». У ній відтворено атмосферу 60-х ро-ків з її пристрасним осмисленням болючих проблем національно-го розвитку, прагнення вписатися у визвольні традиції рідної культури. Незважаючи на схвальні рецензії (І. Драча, Є. Адельгейма), збірка не побачила світу. Та й саме ім'я Стуса було вже тоді під забороною.
У 1970р. без будь-якої надії на опублікування Стус підготував третю збірку під промовистою назвою «Веселий цвинтар» — своєрідний поетичний репортаж із «цвинтаря розстріляних ілю-зій», словами В. Симоненка. Написана вона була в 1968— 1970рр., а її фінальним акордом стали вірші, присвячені пам'яті, по-бандитськи вбитої працівниками радянських спецслужб, ху-дожниці Алли Горської. Поезії сповнені авторського передчуття неминучої Голгофи, готовності лишитися собою наперекір тиско-ві, не роздвоїтися «на себе і страх», як герой його вірша «Ево-люція поета». Водночас у тональності збірки прочитується спро-тив цвинтарному настрою.
Вершинна частина Стусового доробку — збірка «Палімпсести». Назвою цією (палімпсестами в давнину називали пергамен-ти, на яких стирали первісний текст, щоб написати по ньому но-вий) об'єднано все створене поетом у неволі зі вкрапленнями деяких ранніх поезій. Збірка не має стабільного змісту, в ній складно переплітаються різні духовні площини. В одному з най-глибших філософських віршів «За читанням Ясунарі Кавабати» — виразні відгомони східної філософії. У таких специфічно японських «чотирьох татамі», на яких «розпросторюється» душа поета, вгадується знак хреста. Дорога до Бога для Стуса — «все-дорога». Не раз зринають у його поезії символіка «високого вог-ню», мотиви богообраності й жертовності. «Бог» і «Україна» в його душі й в поезії творять двоєдине ціле. Для поета Украї-на — не просто образ рідної землі. Це неодмінна складова його душі, яка водночас і приносить страждання, і лікує:
О земле втрачена,
явися бодай у зболеному сні.
І лазурово простелися,
і душу порятуй мені.
Поетичне слово Стуса — в кращих своїх проявах — енергій-не, м'язисте, гранично виразне попри безперечну ускладненість і рафінованість його словника, сповнене внутрішнього вогню, що-миті готового вибухнути. Найкращі здобутки поета постають на гребені зіткнення, з єдності протилежностей: з одного боку, не-самовита пристрасність, нагнітання, злет («Ярій, душе»), з друго-го — філософська заглибленість, розважливість. Стус — поет інтелектуальний, поет читаючий, який свідомо, цілеспрямовано й критично опанував досвід світової поезії, та й не тільки поезії, багато у нього перекладів: з Рільке, Гарсіа Лорки, з Ґете, Б. Брехта. Райніса, Цвєтаєвої. Та особливе місце в поезії Стуса належить досвідові Т. Шевченка. Це щось незмірно вагоміше від суто літе-ратурного впливу. Його вся поезія його вся пройнята більш або менш відчутними, очевидно, підсвідомими ремінісценціями з Шев-ченка, вони проступають, як «пратекст» у палімпсестах.
Поезія Стуса — цілісний поетичний організм зі своїми стали-ми образно-смисловими комплексами. Тут своя улюблена лекси-ка, свої поетизми — неологізми й напівнеологізми, в основі яких — актуалізація архаїчних або маловживаних словоформ (голубиня, спогадування, протобажання, сніння). У Стуса поруч сусідують і своєрідно підтримують одне одного різні за стилісти-кою, за характером образності вірші. Глибока філософська ускладненість «Гойдається вечора зламана віть» — і фольклорні інтонації «Два вогні горять», своєрідний символічний примітив «Синіє сніг по краю серця» — і прозора розважливість, і тамо-ваний біль «За читанням Ясунарі Кавабати».
Ім'я Стуса увійшло в нашу історію як важливий чинник наці-онального пробудження й самоусвідомлення, стало символом ду-ховної незламності й свободи. На часі глибоке пізнання власне поетичного доробку цього самобутнього митця, і не лише в укра-їнському літературному контексті.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Збірки поезій «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Па-лімпсести», «Час творчості», збірка вибраних поезій «Дорога болю».
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Усе для школи. Українська література: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: 11 кл.—К., Львів, 2001.
2. «Не відлюбив свою тривогу ранню...». Василь Стус — поет і людина.—К., 1993.
3. Стус Д. Життя і творчість Василя Сту-са.—-К., 1992.
4. Шерех Ю. Трунок і трутизна. Про «Палімпсести» Василя Стуса// Шерех Ю. Третя сторожа.—К., 1993