цьому відношенні його творчість — виключне явище, яке не має собі прямих аналогій ні у російській, ні у західноєвропейській літературі»,— констатував О. Білець-кий. І справді: його поезія народилася з духу музики. Саме з духу — а не тільки із зовнішньої звукової форми. Багато поетів інструментували лірику вишуканими асонансами, алітераціями, внутрішнім римуванням і до Тичини. Особливої вправності у цьо-му набули символісти — західноєвропейські (П. Верлен, А. Рем-бо), російські (А. Белий, В. Брюсов, О. Блок), українські (М. Во-роний, О. Олесь, Г. Чупринка). Поль Верлен навіть проголосив поетичне гасло: «Найперше — музика у слові»!
Та музичність Тичинина — особливого типу. Музичність для нього — не прикраса, а принцип світобачення. Зрештою, не про-сто атрибут, а сама сутність божественного Абсолюту: «Навік я взнав, що Ти не Гнів,'— Лиш Сонячні Кларнети». Напевно, не-випадково поет обрав з усього оркестрового арсеналу кларне-ти — «не гучні труби, які сповіщатимуть живих І мертвих про
Страшний Суд, а саме кларнети, інструмент глибокий та ніжний, здатний відтворити будь-що — джаз, класику, естрадну музику чи поховальну відправу». Винесений у заголовок книжки незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на син-тез у ній животворного сонячного тепла й світла з музичними ритмами всесвіту, що єднають людину з природою в найунівер-сальнішому її значенні.
Була не одна спроба віднести ранні твори Тичини до певної літературної школи, проте поет не зараховував себе до якогось напряму. При цьому погоджувався, що на його творах позначили-ся впливи поетики символізму, імпресіонізму, навіть футуризму та імажинізму.
Під впливом вірша М. Вороного «Блакитна панна» з'явилася поезія «Арфами, арфами...», І все ж є багато відмінного між цими творами. У М. Вороного наявний зовнішній опис Весни, яка «лине вся в прозорих шатах, у серпанках і блаватах»; вона нагадує «Бла-китну панну». Тичина ж пройняв твір весняною, урочистою, со-нячною мелодією, знайшов вишуканий ритмічний малюнок. Сучас-ний дослідник Г. Клочек писав: «Арфами, арфами» — ніби рука музиканта двічі плавно торкнулась струн, і вони обізвались дале-ким, тремтливим, ледь чутним звучанням. А потім вже у швидкому темпі: Золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними...»
Усі чотири строфи цієї поетичної перлини наснажені світлим оптимістичним пафосом радості зустрічі з весною. Емоційність настрою забезпечується самобутнім ритмічним ладом, вишука-ністю строфічної побудови, яскравою метафоричністю, «дзво-ном» асонансів і алїтерацій, .
Стану я, гляну я —
Скрізь поточки, як дзвіночки,
жайворон як золотий. З переливами Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена.
Ритмомелодична структура вірша «Арфами, арфами...» легка й граційна, як сонячна музика Моцарта, проте яскраво відчува-ється передчуття автором змін у соціальному житті. «І Бєлий, і Блок...» — вірш зовсім іншого настрою: сум'яття душі людини в пореволюційний час, проблема вибору, віра у воскресіння укра-їнського народу, ,'..',;, :
Шедевром інтимної лірики П. Тичини постає твір «Ви знаєте, як липа шелестить...», де важливу роль відіграє паралелізм каро-тин природи і людських переживань. Загальна емоційна тональ-ність, інтонація й прихована ідея цього вірша близькі до твору О. Олеся «Чари ночі».
Помітне місце в творчості Павла Тичини займає вірш «Пам'я-ті тридцяти», вперше опублікований у газеті «Нова Рада» в бе-резні 1918р. і присвячений пам'яті загиблих у бою з військами Муравйова під Кругами київських студентів, пізніше похованих на Аскольдовій могилі:
На кого завзявся Каїн ? Боже, покарай! — Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих.-На Аскольдовій могилі Поховали їх.
Прикро, але цей поетичний реквієм після 1918р. аж до на-шого часу ніколи більше не друкувався.
Вульгарно-соціологічна критика епохи тоталітаризму зробила все, щоб збіднити творчість Тичини, щоб його, замовчати або спо-творити його шедеври, окарикатурено виставляючи в школі, пе-ред школярські наївні очі якісь і справді невдалі рядки поета.
Сьогодні, на щастя, поет повертається до читачів неушкодженим, незнівеченим, повертається до нас той, кому доступно було пізнати божественну красу гармонійності світу, відчути весь тра-гізм епохи, зіткнення сил світлих, творчих і чорних, руйнівних в їх вічнім борінні.
ОСНОВНІ; ТВОРИ:
«Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав», «Плуг», «Ві-тер з України», «Похорон друга», «Сковорода».
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Гальченко С Текстологія поетичних творів П.Тичини.—К-, 1990.
2. Новиченко Л. Поезія і революція; Книга про Павла Ти-чину.—К., 1979.
3. Історія української літератури XX століття. У 2 кн. Кн. І/За ред. В.Г. Дончика.—К., 1998.
4. Усе для школи. Українська література: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: 10 кл. —К-, Львів, 2001.
5. Стуc В, Феномен доби (Сходження на Голгофу слави). —К., 1993.