ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО
(1880—1951)
Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 р. в Єлисаветграді Херсонської губернії (тепер Кіровоградська об-ласть) в робітничо-селянській родині. Від першого шлюбу мати В. Винниченка мала трьох дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир. У народній школі Володимир звернув на себе увагу неабиякими зді-бностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб продовжу-вали освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи хлопця віддано до Єлисаветградської гімназії, але він не закінчив її, бо треба було добувати якісь кошти на прожиття. До того ж у старших класах гімназії він був членом революційної організації, писав революційну поему, за яку одер-жав тиждень «карцеру», і зрештою його виключили з гімназії.
У 1900 р. у Златополі Володимир екстерном склав іспити за середню школу. Незважаючи на виразне небажання вчителів ви-дати учневі атестат зрілості, під натиском директора гімназії здіб-ний юнак його одержав. Наступного року він вступив на юридич-ний факультет Київського університету, де створив таємну студентську революційну організацію «Студентська громада». Був ув'язнений як член місцевої організації Революційної Укра-їнської Партії (РУП). Через кілька місяців Винниченка випусти-ли «на поруки» за браком офіційних доказів у «злочині», але ви-ключили з університету й виселили з Києва без права жити по великих містах. Цього ж року письменник відправив своє перше оповідання «Народний діяч» до «Літературно-наукового вісни-ка» в Галичині. Але тоді твір не надрукували (це сталось значно пізніше — 1906 p.).
У 1902 р. Винниченко заявив про себе як літератор: опубліку-вав твір «Сила і краса» (згодом відомий під назвою «Краса і сила»). Восени, через виключення з числа студентів, Володими-ра Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактич-но не відбував, бо влада, боячись революційного впливу на това-ришів-військових, тримала Володимира під арештом, в канцеля-рії. Але він, переодягаючись вночі в цивільне, тікав з казарми й віддавав свій час роботі серед київського пролетаріату. Цю ді-яльність було викрито, Володимир мав бути заарештований. До-відавшись від військових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скинув солдатську фор-му й емігрував до Галичини. Там він працював у закордонних пар-тійних організаціях і час від часу нелегально виїздив до України. У Львові Винниченко брав участь у виданні партійних газет « Пра-ця», «Селянин», писав брошури й книги на революційні теми.
У 1903 р. при перевозі нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і ре-волюціонер він був посаджений у військову в'язницю — київську фортецю. За пропаганду серед війська та за дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне «зло-чинство» — провіз нелегальної літератури — він мав бути су-джений окремо. Після півторарічного перебування у фортеці його звільнила перша російська революція 1905 року (Винниченка звільнено з фортеці через проголошену амністію). Під час ув'яз-нення він написав низку літературних творів. Повість «Голота» навіть одержала першу премію «Кіевской Старины».
У 1905 р. Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, провадив революційну агітацію серед селян і заробіт-чан Причорномор'я, наступного року мандрував Україною, напи-сав низку оповідань: «На пристані», «Раб краси», «Уміркований та щирий», «Голод», «Малорос-європеєць», «Ланцюг» та інші. З'явилась друком перша збірка оповідань «Краса і сила» — і як реакція відгук І. Франка: «І відкіля ти такий узявся? Серед млявої" тонко артистичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників вири-нуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потока-ми, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, в суміш українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не має меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості».
У і 907 р. Винниченко був знову заарештований у Кисві й по-саджений в знамениту Лук'янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени РУП). Через вісім місяців Винниченка випущено. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. У цей період він написав багато творів на соціальні та етичні теми: «Дисгармонія», «Щаблі життя», «Контрасти».
У 1908 р. він перебував у Швейцарії, Італії, Франції, наступ-ного року — у Швейцарії, Франції (Парижі).
Протягом 1910—1913 pp. письменник жив у країнах Європи (Франція, Німеччина, Росія, Галичина, Буковина). В цей час у ро-сійському перекладі виходить твір «Чесноти з собою».
У 1914 р. В. Винниченко повернувся в Україну, перебував на нелегальному становищі. Александринський театр у Петрограді прийняв до постановки п'єсу «Брехня» («Ложь»).
У 1916р. він перебував у Москві, Петрограді. Видавав жур-нал «Промінь», переїхав у 1917р. в Україну, став одним з орга-нізаторів і керівників Центральної Ради, згодом головою першого українського уряду — Генерального Секретаріату. Після пова-лення гетьмана П. Скоропадського Винниченко був одним з ке-рівників Директорії — нового уряду Української Народної Рес-публіки.
У 1918р. був арештований гетьманськими офіцерами. Звіль-нений від арешту через протест української громадськості.
Болісні роздуми Винниченка про роз'єднаність українців від-бились у драмі «Між двох сил» (1919р.). Він розійшовся в по-глядах з більшістю Директорії й уряду, виїхав за кордон.
У 1920 р. Винниченко приїхав в Україну, але незабаром вос-таннє залишив її, відмовившись від співробітництва в уряді ра-дянської України.
Протягом 1924—1928 pp. «Рух» видав