У ШЗО—1932 pp.. «Книгоспілка» підготувала до друку «Зі-брання творів» письменника в 28 томах, багато оповідань і пові-стей українською та російською мовами вийшли в Києві, Харкові, Москві, Ленінграді.

У вересні 1933 р. В. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП (б) У, в якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. Цей лист викликав різке заперечення на пленумі.ЦК КП (б) У 1933 року, і з того часу творчість В. Винниченка була піддана гонінням: книжки вилучені з бібліотек і знищені, творчість перестала до-сліджуватися літературознавцями й вивчатися в школі, ім'я пись-менника або замовчувалося, або при згадках обливалося брудом і трактувалось не інакше як під тавром «буржуазного націоналіс-та».

Роки війни підірвали вже ослаблене здоров'я Винниченка. в березня 1951 р. письменник помер, похований на цвинтарі Му-жена поблизу Канн у Франції.

В. Вииниченко написав понад сто оповідань, п'єс, сценарії», статей і памфлетів, істерико-політичний трактат «Відродження

нації», двотомну етико-філософську працю «Конкордизм», чо-тирнадцять романів (один із них незавершений). В. Винниченко-митець — яскрава індивідуальність, у якій поєдналися найсуттє-віші риси перехідної доби — від критичного реалізму до модернізму. Важливе місце в усьому творчому доробку.майстра посідає його драматургія, адже п'єси В. Винниченка зіграли дуже важливу роль у становленні українського театру. Винниченко-драматург усвідомлював, що український театр треба європеїзу-вати — надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію. Наскільки це вдалося, свідчить той факт, що його п'єси посіли провідне місце в репертуарах «Молодого театру» Леся Курбаса, стаціонарного українського театру М. Садовського та драматичного театру ім. І.Я. Франка. В останньому протягом 1920—1921 pp. йшли п'єси «Іріх», «Дис-гармонія», «Великий Молох», «Панна Мара», «Співочі товари-ства». Твори драматурга були популярними не лише в тогочасній Україні, але й за її межами. Відомий літературознавець Г. Косткж зазначав, що з особливим успіхом у країнах західної Європи йшли драми Винниченка «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Брехня». їхня тематика, як і тематика інших творів письменни-ка і драматурга, була цілком традиційною — дослідження люд-ської особистості, морально-психологічне випробовування вну-трішніх сил людини в боротьбі за утвердження свого «я». Але інтерпретація цих тем і морально-етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка, були новаторством в українській літературі початку XX століття. Винниченкові п'єси руйнували канони сце-нічного дійства, які плекав етнографічний, романтично-сенти-ментальний і водевільно-розважальний український театр. Герої цих п'єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути «чесними з собою». Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому «чесним з собою», оскільки вони лише прагнули цього. Драми Володимира Винниченка—- це стихія, бунт, виклик самому життю. Сміливістю тематики (свідомість та інстинкти, мораль і статеві проблеми, честь і зрада) драматург часто, на думку критики, виходив за межі дозволеного. Керую-чись своїм відомим принципом «чесності з собою», як і знамени-тим висловом Шопенгауера: «Філософові, як і поетові, мораль не повинна закривати правди», автор піднімав завісу, проникав у найпотаемніші схови психології і проводив експерименти на людській душі. Героєм його п'єс став новий суспільний тип інте-лігента, тло дії — двадцяте століття, з його соціальними конфлік-тами і моральними протиріччями. Але не слід думати, що пошуки «правди життя» і «нової моралі» — новація драматурга в європейській драматургії, тому що для творів будь-якого європей-ського письменника це було нормою.

Показовою в цьому плані є п'єса «Гріх». Головна героїня — революціонерка Марія Ляшківська вважає, що в сучасному їй світі нема такого поняття, як «гріх», що це пережитки «старого світу». Але протягом твору вона змушена змінити свою думку. «Маленький гріх» — зрада товаришів-революціонерів заради благородної мети — порятунку з ув'язнення коханого чоловіка призводить до несподіваних для неї наслідків: Марія потрапляє в залежність до слідчого, бо, боячись викриття, змушена викону-вати всі його бажання, видавати по одному своїх товаришів, об-манювати друзів і самого коханого, які розшукують зрадника. Усе це призводить до трагічної розв'язки: доведена до відчаю, усві-домлюючи, що коханий Іван не зрозуміє її зради і не пробачить їй, Марія накладає на себе руки, таким чином вдавшись до одного з найстрашніших християнських гріхів. Отже, протягом твору ми маємо можливість простежити весь «шлях» духовного руйнуван-ня особистості, замислитись над морально-філософськими про-блемами драми, їх актуальністю для сьогодення.

Драматургія Винниченка вирізняється гостротою проблем, глибиною психологічних екскурсів, відсутністю шаблонності, об-разним мисленням, неореалістичними тенденціями, модерном, символізмом, «новими горизонтами» і «обріями», з яких глядач має змогу проникати в глибини світу підсвідомості. Дійсно, Воло-димир Винниченко займає виняткове місце в українській літера-турі і, особливо, в^ історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модерніза-ції тогочасного українського т.еатру, виведенню його на європей-ський рівень. Драми В. Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони відтворювали своєрідну національну нова-торську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми — драм Ібсена, А. Чехова, М. Метерлінка, К. Гауптмана, А. Стрінд-берга. Драматург прагнув європеїзувати український театр, тобто «надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію...». Кожна п'єса Володимира Винничен-ка приховує в собі загадку, яку неможливо розгадати, «розшиф-рувати код» до кінця. Тому в кожного, хто всерйоз замислиться над суттю п'єс Винниченка, виникне власне сприйняття їх.

Нині Винниченко широко й глибоко входить у культурне сьо-годення незалежної України. Його твори пробуджують націо-нальну свідомість. Політик, письменник, художник, він ще