Знайомлячись із цим твором, написаним у XVII ст., з прикріс-тю можна відзначити: своєї актуальності послання не втратило, на жаль, і в наші дні.

Для того щоб розібратись із «Посланням до єпископів» І. Ви-шенського, слід звернутись до історії. Ще в V ст. від тільки-но сформованої християнської церкви почали відділятися національ-ні церковні громади. А в 1054 р. візантійська церква остаточно розірвала і без того дуже слабкі зв'язки з західною християн-ською церквою. Так виникли дві основні течії у християнстві — католицизм і православ'я. І з 1054 р. час від часу виникала ідея возз'єднання цих церков. У 1595р. православні єпископи Кирило Терлецький, Діонісій Збируйський, Леонтій Пелчицький, Іпатій Потій та кілька інших погодились укласти унію (угоду) між своєю церквою та Римом на умовах визнання верховенства католицької церкви і Папи Римського та збереженні православних традицій, обрядів, способів служби тощо. Звістка про це викликала обу-рення православної громади. І тоді, щоб розв'язати конфлікт, 1596р. в м. Бересті, або Бресті (звідси й назва «Берестейська унія») був скликаний церковний собор, який нічого не вирішив, а призвів до ще більшого розколу: замість двох тепер існувало три церкви (католицька, православна та уніатська, тобто греко-католицька, як її згодом стали називати). Тому полеміка першого десятиліття після Берестейського Собору мала величезне зна-чення, бо вона уточнила характер, глибину розходження між пра-вослав'ям та католицтвом. До того ж велике напруження викли-кала в Україні справа переходу на новий календарний стиль, коли 1582 р. папа Григорій XIII наказав виправити старий Юліянський календар, в якому внаслідок неточності числення з'явилась різ-ниця між календарним та астрономічним часом. Папа наказав з 5 лютого 1582 р. додати 10 днів. Цю реформу в протестантських та православних країнах зустріли вороже. Так, ще раніше стався поділ населення Польщі: католики прийняли новий стиль, а пра-вославні залишили старий. Зміна календаря викликала багато конфліктів: католицькі поміщики забороняли селянам відзначати свята за старим стилем і змушували їх в ті дні працювати, а це, зрозуміло, додавало роздратування і збільшувало протистояння.

Іван Вишенський написав багато трактатів проти унії, але най-сильнішим з них є «Писаніє к утекшим от православной віри єпископам», написане десь біля 1597р. і адресоване архієписко-пові Михайлові та єпископам, які проголосили цю угоду. У по-сланні єпископи зображені як жорстокі феодали, які голодних селян ще більше «оголоднюють і спрагнучими чинять», їх «труд і піт кривавий проїдають». Негуманні дії таких священиків пись-менник затаврував, вдаючись до зворотів на зразок: «пожертви

лупите і... стоги та ожереди волочите... проїдаєте... лежачи і сидячи, сміючися і граючися, пожираєте, пиво... добірне варите і в прірву ненаситного черева вливаєте... об'їдаєтесь... обголюєте із обори коні, воли, вівці, здираєте податки... витягаєте, шкуру з них жив-цем лупите... мучите, виснажуєте... зимою і влітку в непогідь гони-те». Характеристику розбещених і безсердечних можновладців автор довершує разючим порівнянням і антитезою (протиставлен-ням): єпископи, з достатків безжурних та розкішних, як у маслі плавають, а «сироти... голодні, і спрага їх мучить», вони не мають і «шеляга, за віщо солі купити». Селяни животіють в нужденних хатках, єпископи розкошують у палацах; одяг трудящих з грубого сукна, а єпископи в атласах і соболевих шубах ходять. Закінчив Вишенський послання такими словами: «ліпше бо вам без владик і без попов, од диявола поставлених, до церкви ходити і право-славіє хранити, нежели с владиками і попами не от Бога званими і у церкві бити й святой ся ругать і православіє попирати». Пись-менник намагався своїм твором заступитися за тих, котрі в тодіш-ньому суспільстві були «гнані й опльовані, биті й повбивані», з кого висмоктали «кров і силу, і працю, і дбання», які тяжко пра-цюють, а «річної потреби задовольнити не можуть, з дітьми себе утискують, пайку собі урізують, боячись, щоб їм хліба до нового урожаю дотягнути!» І. Вишенський гнівно запитує пихатих «отців церкви»: «Чим ти ліпший од хлопа?.. Або ти не та ж матерія?.. Або ти не теє ж тіло і кров?» Врешті автор виносить вирок: такі єпископи — не духовні проводирі народу, а його «мучителі», без-душні «ідоли», «вовки», народом «прокляті».

І. Франко в своїй праці «Іван Вишенський і його твори» так ви-словився про «Послання до