єпископів»: «Ніколи ще до того часу сильні миру сього, світські чи духовні, не чули від простого южноруса таких гордих, рішучих і потрясаюче сильних слів. Віє з них, хоч не-свідомо для самого автора, той свіжий, новочасний дух емансипації і особистості людської з пут всемогучої традиції [...]. І тут треба було чималої відваги моральної, щоб кинути могучим ієрархам і цілій па-нуючій системі польській прямо в очі таким огненним посланієм».
Отже, із творів І. Вишенського чітко видно, що він наголо-шував на неможливості примирення православ'я і католицизму, необхідності повернення до візантійських традицій; проповідував, що шлях до Бога лежить тільки через духовне очищення, споку-тування гріха, дотримання Божих заповідей, засуджував розбе-щеність світської та духовної влади, захищав «голяка-странника» перед церковними та світськими володарями; наголошував на рівності людей перед Богом.
Публікацію творів Івана Вишенського, починаючи з XIX ст., здійснювали історики, літературознавці, письменники, зокрема
М. Костомаров, С. Голубев, I. Франко, Г Житецький та ж. Вони ж написали окремі дослідження про творчість письменника. Най-ціннішими серед них є праці І. Франка, зокрема монографія «Іван Вишенський і його твори» (Львів, 1895), в якій дано докладну характеристику літературної спадщини видатного письменника-полеміста.
Проте окремим виданням твори Вишенського через різні об-ставини довгий час не виходили. Тільки в 1955 р. у Москві була видана книга: Иван Вышенскнй. Сочинения. (Изд-во АН СССР, Серия «Литературные памятники»), а в 1959р. ця книга з'яви-лася і в Україні. Вихід у світ обох видань з докладним коментарем, примітками, різночитаннями та великою статтею І. П. Єрьомша стало значним досягненням літературознавства.
Таким чином, творчість Івана Вишенського, який у своїх по-сланнях викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й «власть мирскую», польсько-шляхетських і україн-ських гнобителів, стала вершиною української полемічноглгтера-тури кінця XVI і першої половини XVII ст. І. Франко так висло-вився про цю видатну людину: «Іван Вишенський не з зависті ані з ненависті виступив проти тодішніх руських владик і вищого ду-ховенства. Його боліло те, що ті владики держали своїх півданих, своїх одновірців, чи православних, чи уніатів, так само, як і поль-ські шляхтичі, і так само здирали та поневіряли їх. { ось він пер-ший у нашім краї різко та сміло підніс голос в обороні того бідно-го робучого люду, показуючи панам і владикам, що той мужик — їх брат, а не проста робуча худоба, що він радується й терпить як чоловік і хоче жити як чоловік».
ОСНОВНІ ТВОРИ:
«Виявлення диявола-світодержця», «Благочестивому князю Василю» (Послання до князя Василя Острозького), «Порада», «Послання до всіх взагалі, хто в Лядській землі мешкає», «По-слання до єпископів».
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Українська література: У портретах і довідках. Давня літе-ратура — література XIX століття. — К., 2000.
2. Історія україн-ської літератури: У 8 т. Т. І. — К., 1967.
3. Історія української літератури: У 2 т. Т. І. — К., 1987.
4. Субтельний О. Україна: історія. — К., 1992.
5. Чижевський Д. Історія української літера-тури (від початків до доби реалізму). — Тернопіль, 1994.
6. Франко І. «Іван Вишенський і його твори». — Львів, 1895.
7. Франко І. Іван Вишенський: Поема. — Твори: У 50 т. — К., 1976, — Т. 3.
