ототож-нював його з «хворобами» зростання, які, вірилося, можна з ча-сом перебороти. Втім, це була одна з численних ілюзій, що їх у 20-ті роки сповідувало чимало сумлінних, чесних митців. Гумо-рист зі щирою вірою в успіх справи створює цикл українознавчих усмішок «Українізуємось» (у 1926—1929 pp. збірка витримала шість видань), у яких провідним був мотив відродження націо-нальної гідності народу. В усмішках ставляться проблеми розвит-ку національної мови, культури, вільного й повного впроваджен-ня мови в державне користування. Не випадково майже п'ять десятиліть для цих творів було визначено «надійне» місце збері-гання — спецфонд: закладені в них ідеї були не сумісні з ідеоло-гічними догмами щодо загального інтернаціоналізму, «зближен-ня» й «злиття» націй.
З добрим усміхом, не уникаючи й іронічних клинів над недо-ліками Остап Вишня відтворює окремі епізоди з літпроцесу («Плуг», «Понеділок», «Вісті»); друкує добірку шаржів на М. Хвильового («Синя трясовина»), Г. Косинку («Однокутний бій»), М. Зерова «Воскресла») та ін. У театральних усмішках, мистецьких силуетах, усмішках літературних, дружніх шаржах (в останніх використовуються засоби пародійного жанру) влучно відтворюються індивідуальні особливості митців, атмосфера то-гочасного літературно-мистецького життя.
Але найбільшу увагу серед творів Остапа Вишні приверта-ють, безперечно, «Мисливські усмішки», які він складав протя-гом тривалого часу, а найповніше видання було здійснене вже після його смерті — в 1958 році.
«Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літерату-рі — явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Пейзажі ці досить лако-нічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так дореч-но вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою. Усмішки «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ведмідь», «Ружжо», «Дикий ка-бан, або вепр», «Як засмажити коропа», «Дика гуска», «Екіпі-ровка мисливця» перейняті по-справжньому щирим, життє-ствердним настроєм. Письменник разом зі своїм героєм, який зазвичай є й оповідачем, радіє довколишньому світові, милується природою. Він по-дитячому зворушливий і сентиментальний. Він не прийшов на полювання когось убивати чи «добувати харчі», він прийшов торкнутися якогось іншого, чистого світу, відчути й себе його часткою. Герой-оповідач Остапа Вишні трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полю-вання, в очікуванні зайця чи лисиці, в поверненні здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки, але завжди іронічний, доброзичливий і наївний, наче дитина.
Часом розповідь набуває повчального тону, удаваної серйоз-ності, що вже само по собі створює веселий настрій, примушує всміхнутися. І, звісна річ, чимало мисливських усмішок переси-пані розповідями невдах-полювальників (як і сам автор) про якісь неймовірні мисливські подвиги чи бувальщини. Любить письмен-ник обігрувати і якусь деталь (наприклад, стопку, рушницю, за-буту вудку), яка вносить комічний струмінь у ситуацію.
«Як варити і їсти суп із дикої качки» — одна з найдотепніших і найліричніших «Мисливських усмішок» Остапа Вишні. При-свячена вона Максимові Рильському. Вперше надрукована в жур-налі «Перець» 1945 p., вже після повернення письменника із заслання. Від самого початку оповідач веде читача на тихе плесо
рідного лугового озерця, де, виявляється, як спостеріг «всесвіт -ньовідомий орнітолог», теж водяться дикі качки. Збираєтеся, «берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна пра-вильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, бухан-ку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з чов-на, коли човен тече...». За цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської роман-тики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів і метушні, умиротворення. Далі пояснюється сенс вечірньої (на яку ви вже спізнилися) і вранішньої «зорьки» — час, коли дика качка з'являється на воді. Спізнення на вечірню «зорьку» — сво-єрідний ритуал, можливість «посмакувати», насолодитися довко-лишнім світом.
«Мисливські усмішки» Остапа Вишні, хоч і «мисливські», але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбати про неї, берегти для нащадків. Для ліричного героя цих творів, як і для самого автора, головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебування на природі, спілкування з нею.
Отже, слід наголосити, що визначальними особливостями гу-мору Остапа Вишні є багатство відтінків і барв комічного, по-на-родному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, му-дрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги — один із основних засо-бів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
«Вишневі усмішки (сільські)», «Вишневі усмішки кримські», «Українізуємось», «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні», «Мисливські уcмішки», «Моя автобіографія», «Отак і пишу», «Великомученик Остап Вишня».
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Остап Вишня // Історія української літератури XX століт-тя: У 2 кн.— К., 1994. Кн. 2/ За ред. В.Г. Дончика.
2. Зуб І. Остап Вишня: Літературний портрет. — К., 1989.
3. Дузь І. М. Остап Вишня: Нарис про творчість. — К-, 1989.
4. Журавський А. «Скажіть усім, що я не ворог народу...» // Літературна Україна. — 1988. — № 23.
5. Чиб'ю, 1934: Уривки з табірного щоденника//Літературна Україна. — 1989.— 3 серп.
6. Гріга О. Великий життєлюб //Дивослово. — 2005. — № 4.