з маленькою ціхою оригінальності, з незалежною сво-бідною ідеєю, з сучасним змістом... де б було хоч трошки філосо-фії, де б хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю недосяжною красою, своєю незглибною таємністю». При цьому тут же підкреслювалось, що на «естетич-ний бік творів має бути звернена найбільша увага», що оголо-шується війна народницькому шаблону, поезії-катеринці, що «переспівує старі збиті співи...». Новаторства поет прагнув не тільки в змісті, але й у формі. В око впадає мелодійність його по-езій, ритмічність, уміння використовувати як старі класичні стро-фи (октави, сонети), так і експериментувати з двовіршами, терце-тами, п'яти- і шестирядковими строфами. Такою своєю діяльністю Микола Вороний сприяв оновленню української літератури, орі-єнтації її на найкращі європейські традиції. Він став своєрідним явищем в українській культурі кінця XIX — початку XX ст. Його поетична і публіцистична творчість посіла значне й досить помітне місце на розлогих теренах українського письменства.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
«Нудьга гнітить», «Євшан-зілля», «Блакитна панна», «До моря», «Vae victis!», «Інфанта», «Іванові Франкові (Відповідь на його Посланіє)», «Мавзолей», «Ти не любиш мене...», «Зрада», «Dies ігае».
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Білецький О. Микола Вороний: критико-біографічний нарис // Микола Вороний. Поезії. — К., 1929.
2. Вервес Г. Поет поверта-ється на батьківщину // Вороний М. Твори. — К-, 1989.
3. Ільєнко І. Боже! За віщо?: Судний день Миколи Вороного // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літера-турної критики XX ст.: В 4 кн. — К-, 2003. — Кн. 1.
4. Ільницький М. Від «Молодої музи» до «Празької школи». — Львів, 1996.
5. Колесник П. Микола Вороний: До 100-річчя з дня народження поета // Українська мова і література в школі. — 1978. — № 2.
6. Павличко С Дискурс модернізму в українській Літературі. — К-, 1997.
7. Сайченко Л., Кислий Ф. Микола Вороний // Нові імена в програмі з української літератури. — К., 1993.