ЮРІЙ ЯНОВСЬКИИ

(1902—1954)

Псевдоніми — Георгій Ней, Юрі Юрченко.

Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902р. в с Майєрове тепер Компаніївського району Кіровоградської об-ласті в селянській родині.

У 1908 р. у пошуках кращого життя родина переїхала до Єлисаветграда.

У 1919 р. Юрій на відмінно закінчив Єлиcаветградське реаль-не училище, працював у адміністративному відділі повітового ви-конкому, в повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі.

Протягом 1922—1924 pp. юнак навчався на електротехніч-ному факультеті Київського політехнічного інституту, але через матеріальні злидні його не закінчив.

У 1922 р. Яновcький під псевдонімом Георгій Ней в Київській газеті «Пролетарская правда» надрукував перший вірш «Море» російською мовою.

У 1924 р. у газеті «Більшовик» опублікував українською мо-вою вірш «Дзвін» і новелу «А потім німці тікали». Наступного року Яновський видав збірку новел «Мамутові бивні», якийсь час працював у редакції газети «Більшовик», активно виступав як публіцист, підписуючи свої статті та нариси псевдонімом Юр. Юрченко.

У1926—1927 pp. він працював головним редактором на Одеській кінофабриці, надрукував збірку новел «Кров землі».

У 1928 р. Яновський видав єдину поетичну збірку «Прекрасна УТ», хоча поезії продовжував писати все життя; надрукував пер-ший роман «Майстер корабля».

Роман «Чотири шаблі» з'явився у 1930р. Критика звинува-тила Яновського в «націоналістичній романтиці», згодом були створені драми «Дума про Британку», 1937; «Потомки», 1938; збірка новел «Короткі історії», 1939. У 1939р. Яновський одним з перших серед письменників був нагороджений орденом Трудо-вого Червоного Прапора.

За роки війни Ю. Яновський написав драму «Син династії» (1942), видав збірку оповідань «Земля батьків» (1944).

У 1947 р. був опублікований роман «Жива вода», за який письменника радянська критика звинуватила в «спотворенні ра-дянської дійсності». Він був змушений надрукувати в «Літератур-ній газеті» лист, у якому «визнав» і свою «відірваність од жит-тя», і «формалістичний задум» роману, і «шкідливі деталі» в ньому (навіть підготував нову редакцію твору, який під назвою «Мир» побачив світ вже після смерті в 1956р.).

За цикл «Київські оповідання» у 1949р. письменник отримав Сталінську премію.

Як сценарист Ю. Яновський створив сценарій художнього фільму «Зв'язковий підпілля» (1951), літературний сценарій «Павло Корчагін» (за мотивами роману М. Островського «Як гартувалася сталь», 1953) та сценарій документального фільму «Микола Васильович Гоголь» (1952).

У 1953 р. Ю. Яновський видав драму «Дочка прокурора», яка стала важливою художньою сторінкою і в українській драматургії середини 50-х років, і в тогочасному театральному житті.

25 лютого 1954 р. письменник помер.

«Майстер корабля», перший роман Юрія Яновського, уві-брав частку того безпосереднього життєвого досвіду, що його мо-лодий письменник набув за час роботи на Одеській кінофабриці. У цьому творі він намагається сягнути найглибших надр психіки, блакитних веж романтики. Епізоди з персонажами твору (біль-шість із них мала реальних прототипів — працівників Одеської кінофабрики) подані через осмислення їх у своїх мемуарах сімде-сятирічним кіномайстром То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно), прототипом якого вважають самого Яновського. Сюжет твору — новий для тогочасної української літератури: режисер Сев (про-тотипом якого вважають О. Довженка) знімає фільм про матроса Богдана. Для зйомок будується справжній вітрильник, на якому потім плаватимуть учні мореходної школи. Дуже органічно впле-тені в роман нотатки синів героя, листи його коханої — балерини Тайях, розповіді матроса Богдана й роздуми самого мемуариста. Відтак перед читачем вимальовуються не просто будні з життя й творчості українських кіномайстрів 20-х pp., не лише їхні тур-боти в зв'язку зі створенням сценарію фільму та будівництвом для цього спеціального корабля, а широкі картини творчого жит-тя людини, за яким стоїть великий узагальнюючий смисл, що все життя на планеті має будуватися з творчим натхненням, з турботою про культуру кожної нації, про завтрашній день людства, і тоді майбутнє перетвориться на казковий край мирної праці й гармонійно розвинених особистостей.

Критика неоднозначно сприйняла твір, адже, з одного боку, роман був, безперечно, цікавий, а з іншого — порушувався основ-ний підхід до «ідейності радянського твору», бо тут був відсутній герой-пролетарій, не оспівувалась краса «щасливої радянської дійсності». Дику силу Такої вульгаризації Ю. Яновський боляче відчував і пізніше — після опублікування роману «Чотири ша-блі», який став однією з найдраматичніших сторінок в історії укра-їнської літератури, адже ще півстоліття він залишався предметом найбезглуздішої критики і був, по суті, вилучений з літературного процесу. За Ю. Яновським тягнувся шлейф звинувачень, ніби його роман творився на хвилі «націоналістичної романтики».

Роман «Чотири шаблі» розповідає про післяреволюційні події в Україні, коли країна перетворилася на один із найзапекліших плацдармів Громадянської війни. Повсюди формувались бойові загони, щоб захистити революцію. Такі ж загони чи навіть цілу армію взялися створити й четверо друзів — герої роману «Чоти-ри шаблі»: Шахай, Остюк, Галат і Марченко. Твір розпочинаєть-ся змалюванням весілля Шахая. Під час вінчання молодих у церк-ві, яка оздоблена живописом на сюжети з козацького життя, друзі пройнялися духом національної історії, і це надихнуло їх піти шляхом своїх героїчгіих предків, розпочавши історичну битву за свою землю і волю. Структура «Чотирьох шабель» — пісенна. Таку форму письменник обрав тому, що пісня — один із найлаконічніших художніх жанрів. Все те, що було «поза піснями», тобто являло собою «будні революції» («довгі ночі дебатів, божевільні дні підготовок, штабних розробок...») у романі свідомо опущено, завдяки чому досягнуто стислості й поетичності в художньому осмисленні теми. Роман складається із семи окремих розділів — новел, що також стало новаторством в українській літературі (пізніше традицію роману в новелах продовжить О. Гончар своїм твором