Реферат
на тему:
М. Д. Леонтович (1877—1921 pp.)
Микола Дмитрович Леонтович народився 1 грудня 1877 p. в с. Монастирьок, кол. Брацлавського повіту на Поділлі, в сім'ї священика.
З малих років майбутній композитор виявив визначні музичні здібності. Коли Микола підріс, батько віддав його вчитись до Шаргородської бурси (початкове духовне училище), а потім до Кам'янець-Подільської семінарії. У семінарії Леонтович здобув початкові знання з музичної грамоти, брав участь у семінарському хорі, а згодом уже сам керував цим хором. В репертуарі хору переважали релігійні твори, але Леонтович, незважаючи на заборону начальства, виконує українські народні пісні, здебільшого в обробках великого українського композитора-класика М. Лисенка. У семінарські роки Леонтович починає діяльність як музичний фольклорист і композитор.
Закінчивши семінарію, Леонтович відмовився від попівства і пішов працювати вчителем у сільських школах. Скрізь, де б не появився М. Д. Леонтович, починала звучати музика. Викладаючи співи, він завжди організовував шкільні хори, в яких дуже часто брали участь і селяни. А в с. Чукові молодий композитор навіть організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські народні пісні, а також легкі інструментальні п'єси російських та українських композиторів.
В щоденній практичній діяльності Леонтовичу невистачало тих музично-теоретичних знань, які він здобув, навчаючись у семінарії.
З метою їх поповнення композитор активно займається самоосвітою. В 1904—1905 pp. під час літніх канікул Леонтович складає при Петербурзькій придворній капелі іспити на звання регента хору.
В 1904 р. Леонтович залишив Поділля і переїхав на ст. Гришино (Донбас), де влаштувався вчителем у місцевій залізничний школі. Тут, на Донбасі, його застала революція 1905 р. Леонтович взяв активу участь у революційних подіях. Він організував хор з робітників, розучив з ними кілька революційних пісень і виконував їх перед трудящими.
Коли на ст. Гришине прибув ешелон з повсталими робітниками, хор, керований Леонтовичем, зустрів його співом «Марсельєзи» й «Дубинушки».
Леонтович категорично відмовився виконати царський гімн, чого від нього вимагали чорносотенці, і, протестуючи проти придушення національних меншостей Росії царизмом, влаштував хоровий концерт інтернаціональної музики, в якому виконав пісні різних народів Росії у власній аранжировці.
Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції, і композитор змушений був залишити Донбас і повернутись на Поділля. Він оселився у м. Тульчині, де викладав співи й музику у місцевих школах. Леонтович і тут організовує хори, влаштовує різноманітні концерти. Він продовжує записувати народні пісні, перекладає їх для хору і виконує перед трудящими. Але провадити нормальну творчу роботу композиторові перешкоджала його недостатня теоретична підготовка. Під час літніх канікул, починаючи з 1909 p., Леонтович вивчає теорію музики під керівництвом відомого російського теоретика проф. Б. Л. Язорського, якого він періодично відвідував у Москві, а потім — у Києві. Практичні вправи по гармонії і поліфонії Яворський досить часто пропонував робити на основі народних мелодій. Таким чином виникло кілька хорових творів Леонтовича і в тому, числі такі широковідомі пісні, як «Щедрик», «Піють півні», «Мала мати одну дочку». Але ім'я Леонтовича як надзвичайно обдарованого композитора тоді ще не було відоме широкій громадськості. Популярність його творчості починає поступово зростати після одного з концертів у 1916 p., коли хором Київського університету був з величезним успіхом виконаний «Щедрик».
Справжнє визнання творчість Леонтовича здобуває лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Трудящі молодої Країни Рад високо оцінили чудові пісні композитора, вони стали окрасою репертуару професіональних хорових капел та численних гуртків художньої самодіяльності, які виникали на промислових підприємствах, в сільських клубах, у вищих і середніх навчальних закладах і початкових школах. Леонтович активно й гаряче включається в будівництво нової, радянської музичної культури. Починаючи з 1919 p., він проживає в Києві, працює в музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, читає лекції на диригентському відділі музично-драматичного інституту імені М. Лисенка, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків у пролетарських районах міста.
Під час тимчасового захоплення Києва денікінцями Леонтович змушений був знову переїхати до м. Тульчина. Там композитор організовує художню самодіяльність у червоноармійських частинах, робить розкладки революційних пісень — «Інтернаціонал», «Туди, де сонце сходить» («Молода гвардія»), «Ми ковалі» і розучує їх в червоноармійських хорах.
Обробка і популяризація композитором революційних пісень, що відіграли важливу роль у боротьбі пролетаріату за соціальне визволення трудящих, свідчить про те, як художник щиро й безпосередньо сприйняв ідеї Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Леонтович глибоко усвідомив, які широкі перспективи відкрила Радянська влада для розвитку української музичної культури. Він також розуміє, що молода радянська музична культура потребує не тільки обробок народних пісень, але й творів інших жанрів. Відповідаючи на вимоги часу, композитор створює кілька оригінальних хорів («Льодолом», «Легенда», «Літні тони», «Моя пісня») і починає працювати над своїм першим великим твором *— фантастичною оперою «На русалчин Великдень». Леонтович майже повністю закінчив перший акт опери і демонстрував його відомому українському композиторові К. Г. Стеценкові та поетові П. Г. Тичині, які гостювали у нього в Тульчині. Та завершити свій твір композиторові не судилося. В ніч з 22 на 23 січня 1921 р. М. Д. Леонтович трагічно загинув від руки бандита в с. Марківка, Гайсинського повіту, на Вінниччині.
ТВОРЧІСТЬ М. Д. ЛЕОНТОВИЧА
Творчий доробок Леонтовича становлять майже тільки хорові композиції, серед яких центральне місце щодо ідейно-художньої цінності і кількості займають художні обробки народних пісень для хору без супроводу. Але термін «обробки» в його традиційному розумінні можна вживати лише відносно незначної кількості пісень