Реферат на тему:

Сухомлинський про роботу над словом

Для відродження України, національної свідо-мості народу, науки й культури велике значен-ня має творча спадщина видатних педагогів і методистів.

Вагомий внесок у розвиток методики української мови зробив Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970).

Педагог справді народний, глибоко національний, Сухомлинський за всієї розмаїтості інтересів і енцикло-педичності знань був передусім учителем української мови й літератури.

Головне завдання словесника, за його переконан-ням, — це виховати в дитини любов до рідної мови. Вчитель повинен зробити рідне слово основою духов-ного світу дитини. Адже рідна мова — одна-єдина на все життя, тому треба знати, берегти, збагачувати її. У своєму записнику В.Сухомлинський занотовує: «Дві рід-ні мови — це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху». Цими словами видатний педагог висловив своє педаго-гічне кредо.

Методична спадщина В.Сухомлинського досить ба-гатогранна і глибока: він торкається проблем форму-вання мовної культури як учнів, так і вчителів-словесни-ків, конкретних методичних питань щодо різних мов-леннєвих рівнів.

Уся педагогічна діяльність вченого спрямовувалася на те, щоб «життєдайне джерело — багатство рідної мови — було відкрите для дітей з перших кроків їхньо-го життя»1. У багатьох його працях («Слово рідної мо-ви», «Джерело невмирущої криниці», «Рідне слово», «Слово про слово», «На трьох китах») знаходимо від-повіді на актуальні питання: як навчити дитину сприйма-ти, розуміти слово і вдало використовувати його в ус-ному й писемному мовленні.

Хто серцем відчуває слово й може передати найтонші відтінки людської думки і переживання, той підніма-ється на сходинку високої людської культури. І навпа-ки, низька мовна культура збіднює духовний світ люди-ни. Із живої думки і слова «почалося становлення лю-дини: мисль, втілена в слово, підняла нас над приро-дою, над усіма речами і явищами, над епохами і століт-тями. Слово ввібрало в себе найтонші порухи наших по-чуттів; в ньому закарбувалася душа, звичаї, традиції, ра-дості і болі народу — всі його духовні цінності, творе-ні століттями».

Оволодіння культурою слова є неодмінною переду-мовою успішного навчання і розумового розвитку дити-ни. Слово й думка нерозривно пов'язані. Коли учень учиться висловлювати думку, він обов'язково вдоскона-лює і мислення. Вираження думки словом дає змогу заглиблюватись у суть пізнаваного.

Тим часом ми нерідко забуваємо про найважливіше джерело знань — довкілля, змушуємо дітей зубрити, тамуючи їхню думку, забуваємо те, чого вчили «ємен-ський, Песталоцці, Ушинський.

Сухомлинський В. Вибрані твори: У 5 т. — Т.З. — С.202. (Далі цитуємо за цим виданням.)

Сухомлинський радить вести дітей до невичерпного й вічно нового джерела знань — у природу: в сад, у ліс, на берег річки, в поле. Звертати увагу на найтонші від-тінки кольорів, звуків, рухів. Розкрити дітям людську працю як творчість. Усе це має відображатися в слові.

У Павлиській школі присвячувалися спеціальні уроки таким словам, як зоря, вечір, степ, поле, річка, дзюр-чить, мерехтить, гримить...

Сухомлинський вимагав від учнів копіткої роботи над словом, його значенням та емоційним забарвлен-ням. Він наголошував на тому, що чутливість до змісту і краси мови «виробляється тоді, коли людина розуміє і відчуває гру слова: його внутрішнє змістове багатство, емоційне забарвлення».

Красу слова особливо можна відчути в поезії. За-хоплюючись віршем чи піснею, діти чують музику сло-ва, проймаються найтоншими емоційними відтінками рідної мови. Школяр дістає велику насолоду, повторю-ючи слова, що запали йому в душу. Сухомлинський прагнув, щоб діти відчували й переживали музику пое-тичного слова. На лоні природи в ті хвилини, коли хлоп-чики й дівчатка були зачаровані красою навколишнього світу, він читав їм вірші. «Одного разу ми вийшли в по-ле; перед нами відкрився чудовий вид на став, у глиби-ні якого тріпотіло віддзеркалення верб. Я прочитав ді-тям рядки з вірша Тараса Шевченка:

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами, над ставами

Верби зеленіють...»

Діти повторювали за вчителем, творячи живий сло-весний образ. Насолоджуючись красою побаченого, на-магалися висловитися так, щоб зазвучала мелодія сло-ва. У такі хвилини душу дитини проймає поетичне нат-хнення. Діти шукають і знаходять слова для висловлен-ня своїх почуттів, думок, переживань. Зворушити дитя-че серце — означає відкрити ще одне життєдайне дже-рело думки. «Сила цього джерела в тому, — казав Су-хомлинський, — що слово відбиває не тільки предмет, явище, дає їм означення в людській мові, а й втілює глибоко особисті сприймання, почуття, переживання».

У дитинстві кожна людина — поет. Але вчитель слушно зауважував, що було б наївним думати, ніби по-етичне натхнення приходить як чудесний дар. Душу пробуджує почуття прекрасного. Якщо це почуття не ви-ховувати, учень залишиться байдужим до краси приро-ди і слова. Поетична творчість — найвищий ступінь мов-ної культури, яка виражає сутність людської культури. Педагог переконував, що поетична творчість доступна кожному і не є привілеєм особливо обдарованих, що вона — таке саме закономірне явище, як малювання, адже малюють усі, через це проходить кожна дитина. «Та поетична творчість стає звичайним явищем у духов-ному житті дітей лише тоді, коли вихователь відкриває перед дітьми красу навколишнього світу й красу слова. Як любов до музики не можна виховати без музики, так і любов до поетичної творчості не можна виховати без творчості».

Особливу увагу вчитель звертав на виразність, пра-вильність мови. Юнаки й дівчата люблять висловлювати свої думки в бесідах з друзями і, висловлюючись, не-мовби прислухаються до кожного слова, зважують йо-го повноту, змістовність, виразність. У цьому віці зрос-тає інтерес до краси слова, посилюється емоційна наси-ченість