В.Сухомлинський радив використовувати такий ефективний засіб навчання, як зразок письмового тво-ру. Хай це буде «повнометражний» твір чи твір-мініатю-ра — не має значення. Василь Олександрович спочатку разом з дітьми складав твір, допомагав створити образ, сформулювати думку, розгорнути сюжет, а згодом зао-хочував їх до творчості готовими зразками. Таких пей-зажних етюдів у павлиського вчителя було дуже бага-то.

Довершувало систему учнівської творчості вироб-лення індивідуального стилю. Цьому сприяють по-пер-ше, добре усвідомлений словник; по-друге, сформова-не чуття слова, здатність повністю відтворити мовну си-туацію; по-третє, усвідомлення того, що ту саму думку можна висловити по-різному. Творчості необхідно вчи-ти — це стійке переконання видатного педагога на ос-нові багатого вчительського досвіду.

Особливе місце Сухомлинський відводив збагачен-ню словникового запасу учнів. Для «Школи радості» він склав список слів рідної мови, що їх діти повинні за-пам'ятати. Скарбниця рідної мови починалася з най-простіших малюнків до слів мати, батько, бабуся, ді-дусь, сестра, брат, ліс, ставок, дуб, луг, берег.

Оволодіння рідною мовою визначає багатство, ши-роту інтелектуальних та естетичних поглядів особистос-ті, а тому вчений вимагав, щоб учителі всіх предметів збагачували активний, словниковий запас дітей, вчили їх думати, користуватися внутрішнім мовленням, правиль-но передавати свої думки усно й на письмі.

Навчити правильно говорити — це одна з ланок нав-чально-виховної роботи, від успіху якої великою мірою залежить духовне життя людини.

Сухомлинський вважав, що зацікавлення учнів рід-ною мовою сховане насамперед у самій мові. Слід тільки по-справжньому розкрити її красу. Він рішуче не по-годжувався з думкою, ніби мова належить до «сухих» навчальних предметів. «Засушують» її бездарні вчителі своїми примітивними уроками, байдужістю до рідного слова і дітей. У таких горе-вчителів рівень грамотності й мовної культури їхніх учнів, як правило, низький; уч-ні зневажливо ставляться до рідної мови, не знають жодного вченого-мовознавця, жодного вірша про рідну мову.

У зв'язку з цим заслуговує на увагу позиція вченого щодо особистості вчителя рідної мови. «Викладати цей предмет повинні найздібніші й найталановитіші. Бо це не просто передача знань, практичних умінь, навичок. Це передусім виховання. Викладання мови — це майс-терність творення людської душі, бо воно є найтоншим, найніжнішим діткненням до серця людини. Викладання мови — людинознавство, бо в слові поєднуються дум-ки, почуття, ставлення людей до всього навколишнього світу».

Творче осмислення спадщини видатного українсько-го педагога й методиста збагачує досвід роботи над словом на уроках української мови. Заглиблюючись у його поради, побажання, переконуєшся, що кращої ме-тодики навчання рідної мови, як у Василя Олександро-вича Сухомлинського, по суті, нині немає. Варто лише вчителям опанувати її й уміло використовувати на прак-тиці.