Реферат на тему:

Виготський Л.С. – біографія, педагогічні ідеї, педагогічна діяльність

План

Вступ.

Біографія Виготського Л.С.

Педагогічні ідеї Виготського Л.С.

Педагогічна діяльність Виготського Л.С.

Висновок.

Вступ

Професія вчителя – що вона представляє собою, на чому базується, в чому знаходить джерело енергії, чим так приваблює з раннього дитинства багатьох діточок, що вона несе в собі?

Нажаль, наше сьогодення з усіма труднощами, негараздами, хронічною нестачею коштів як у держави, так і у громадян, похитнуло престиж вчительської праці в суспільстві, загнало його в рамки мізерної платні, байдужості учнів до знань, відсутності будь-яких стимулів для подальшого розвитку, вдосконалення методів викладання, змусило багатьох професіоналів в цій сфері змінити рід занять з метою елементарного виживання. Це сумна реальність.

Талант вчителя, педагога – то великий дар, покликання, яке має цінитись та використовуватись за призначенням, передаючи силу знань з покоління в покоління, вносячи актуальні корективи, але обов’язково, ґрунтуючись на досвіді попередників, які власною працею закладали основи майбутньої системи освіти, вносили свої ідеї, обґрунтовували концепції, шукали прогресивні форми для вдосконалення праці педагога, з метою досягнення кращих результатів викладання та навчання.

Так склалось історично, що провідні діячі-педагоги саме під тиском складних обставин (політичних, соціальних, економічних), відсутністю будь-якої підтримки з боку держави і суспільства, керуючись здебільшого власним ентузіазмом, талантом, відданістю справі досягали тих вершин, які на сьогодні є основою педагогічної діяльності наших вчителів. Можливо, саме відсутність умов для праці й була тим стимулом, який спонукав бажання зробити щось, щоб нащадкам було краще жити, щоб вони були досвідченішими, розумнішими, людянішими.

Бути справжнім педагогом – це не просто вміти викладати свій предмет та виставляти відповідні оцінки. Потрібно відчувати глибину людської душі, знаходити спільну мову з кожним учнем, не втрачаючи власного “Я”, вміти зацікавити, бути постійно в курсі останніх подій, тобто йти в ногу з часом, продуктивно змінювати консервативні методи викладання, оновлювати процес навчання, адекватно реагувати на критику, вміти визнавати свої промахи, мати силу здолати байдужість, неуважність, невміння, незнання й передати в найдоступніший спосіб все, що знаєш сам і навіть більше. Бо, безперечно, навчаючи когось вчишся і сам, краще пізнаєш самого себе й тих, кого навчаєш. В цьому сила педагога – віддаватись до краю, не претендуючи на компенсацію.

Яскравим прикладом вчителя з “великої літери” є видатний радянський психолог і педагог початку ХХ століття Виготський Лев Семенович (1896-1934 рр.). Саме завдяки його досягненням в області дитячої психології, його педагогічному таланту сучасна педагогіка збагатилась, розкрила ще один “козир” таїни людського пізнання. Виготський творив в часи революційних подій 1917 року та й ідеї його були справді революційними. Всі його досягнення в області педагогіки ґрунтувались, в першу чергу, на дослідженнях дитячої психології. Цей вчений своєю працею вніс значні прогресивні корективи в здавалось непохитні психологічні та педагогічні істини. Кожна його ідея в педагогіці ґрунтувалась не на теоретичних засадах науковця, а на глибокому психологічному аналізі тих чи інших факторів людського розвитку та діяльності, тобто на експериментальному досвіді. Досягнення Л.С.Виготського та його послідовників мають величезне значення та залишаються основою наукового світогляду більшості професіоналів в цій сфері.

Біографія Виготського Л.С.

Нажаль, долею Виготському було відведено всього 38 років, тяжка хвороба обірвала його життя в період найвищого розквіту. Але навіть ті 10 з “хвостиком” років, присвяченні науці, залишили величезний скарб - наукову спадщину в області психології та педагогіки, яка й сьогодні є джерелом наснаги для молодих психологів і педагогів в Росії, Україні та в багатьох інших країнах світу. Таке коротке життя вченого не було безхмарним, визнання прийшло не відразу, але він знаходив в собі сили жити й працювати, бо був справжнім митцем, генієм, як його часто називали й називатимуть послідовники.

Народився Лев Семенович 5 (17) листопада 1896 року в Орші (поблизу Мінська), був другим з восьми дітей незаможної сім’ї банківського службовця. Незважаючи на відсутність матеріальних благ, батьки були багаті духовно, мали добру освіту, володіли декількома мовами. Цього прагнули й для своїх дітей.

Дитячі роки Виготського пройшли в м.Гомелі, куди сім’я переїхала в 1897 р., де в 1913 р. Лев Семенович з відзнакою закінчив гімназію. Вступивши до Московського університету на медичний факультет, вже через місяць зрозумів, що медицина – не його покликання. Тому перевівся на юридичний факультет. Паралельно відвідував заняття на історико-філологічному факультеті в навчальному закладі особового типу Університеті ім.Шанявського. Особливість цього наукового закладу була в тому, що це був народний університет, створений на кошти ліберального діяча народної освіти Шанявського, в якому не було обов’язкових курсів, заліків, екзаменів, де міг навчатись кожен бажаючий, диплом цього вузу офіційно не визнавався, але рівень викладання був досить високим. Саме навчаючись тут, Виготський відкрив в собі талант літературного критика (опублікував декілька рецензій на книги письменників-символістів), мав можливість спілкуватись з ліберально настроєною молоддю, розділяючи їх прогресивні погляди. В цей же час він написав свою першу літературну працю – трактат "Трагедія про Гамлета, принца Датського У.Шекспіра", де вже проявив свій талант не тільки як літератор, а й як тонкий психолог. Взагалі, Виготський за неповних 10 років, хворіючи туберкульозом, написав біля 15 томів робіт.

В 1917 р., закінчивши університет, Виготський повертається в Гомель, де активно вливається в просвітницьку діяльність, культурне життя міста. Вже тоді формуються його основні принципи та погляди, закладається фундамент світогляду науковця та педагога. В гомельський період