що часу занадто мало, намагався зробити якомога більше.
Відразу після закінчення університету та повернення до рідного Гомеля в 1917 р., Виготський активно включається в викладацький процес – займається викладанням в школах російської мови та літератури, в практикує в педагогічному технікумі та на курсах підготовки шкільних працівників, викладаючи логіку і психологію, в консерваторії читає лекції з естетики та історії мистецтва, працює консультантом-психологом в одній із шкіл, організував роботу психологічного кабінету, читав лекції по психології, педагогіці та методиці викладання літератури, в цей же час завідував театральним відділом, писав рецензії про спектаклі, створив навіть літературну газету, полюбляв організовувати дискусії навколо літературних новинок. Тоді він відчував себе на вершині, то був його зоряний час, але найбільші досягнення були ще попереду.
В цей же час дещо зміщується кут бачення Виготським змісту й функцій мистецтва, він піднімає питання відносно методики викладання художньої літератури в школі, розуміючи необхідність побудови навчання з врахуванням особливостей дитячої свідомості. Саме в процесі викладання Виготський добре вивчає психіку дитини, краще розуміє особливості сприйняття художніх творів дітьми. Як завжди, його гіпотези не були пустими здогадками, він проводив психологічні дослідження багатьох учнів, склав план психологічного експерименту по вивченню процесів розуміння мови методом багаторазового перекладу тексту з рідної мови на іноземну, а вже на базі отриманих даних робив остаточні висновки.
На його лекції приходили студенти з багатьох московських вузів, весь час аудиторії були переповнені, слухачі вловлювали кожне слово лектора, який по-новому бачив світ людської психіки, це бачення потім, через багато років після його смерті, буде цінитись нащадками на рівні класичного, а тоді в ідеологічних колах викликало підозри в відступі від марксизму.
Виготський через постійний брак коштів був змушений читати лекції в Ташкенті (Середньо-Азіатський державний університет), в Харкові, в Ленінграді та інших містах СРСР. Хоч фізичні сили були майже виснажені, кожна лекція була від душі. Той талант лектора, який Виготський проявив ще під час своєї першої доповіді, випадково взявши участь в науково-практичній конференції з проблем рефлексології (1924 р.), коли він без зупинки доповідав про вчення, яке тільки розвивалось в ті роки, дивлячись на чистий аркуш паперу, не залишав його в найтяжчі моменти боротьби з хворобою. Прикладом викладацької обдарованості та ентузіазму може слугувати й випадок, коли Лев Семенович на спір протягом години читав лекцію про морозиво, але ні разу не допустив повторення чи заминки, а чітко довів свою думку до логічного завершення.
Тож, мабуть, справедливим є твердження, що талановита людина є талановитою в усьому й несе це кредо до кінця своїх днів.
Висновок
Немає сенсу гадати, яких висот досяг би Виготський, якби не помер в період розквіті свого таланту. Він й так зробив багато для розвитку гуманітарних знань в Росії і за її межами, він збагатив не тільки психологію та педагогіку, а й вніс свої прогресивні ідеї в усі науки по вивченню людини – лінгвістика, психіатрія, мистецтвознавство, етнографія, соціологія та інші.
Крім всього вищезазначеного, заслугою Виготського є створення Інституту дефектології та й самої дефектології в цілому, заснування кафедри психології в Педагогічному університеті (сьогодні це Педагогічний університет), ініціатива створення трьох груп дослідників в Москві, Петербурзі, Харкові.
Геніальність ідей Виготського не зникла з його смертю, а його діяльність завжди слугуватиме прикладом для послідовників. Хоч так сталось не відразу - в 1936 році його праці, присвячені дитячій душі, потрапили в список заборонених. Пройшли десятиліття, поки Виготського визнали новатором, а його ідеї здобули світове визнання та вплив на психолого-педагогічну думку в багатьох країнах. Завдяки наполегливій праці його учнів та однодумців більшість гіпотез набули остаточної довершеності та досконалості, а написані праці були опубліковані, відкривши людству новий поворот в наукових досягненнях. Дослідження Лурії, Ельконіна, Гальперіна, Запорожця, Леонтьєва та інших, взявши за основу праці Виготського, стали надбанням світової науки. Інакше й не могло бути. Сумно, що талант людини, самовідданість справі, зазвичай, оцінюється тільки після його смерті.
Великих зусиль у справу збереження наукової спадщини Виготського докладає його дочка Гіта Львівна, яка має на меті видати всі, ще не опубліковані, праці батька (вона, наприклад, підготувала спеціальний комплекс робіт по дефектології).
Тож, підсумовуючи, хотілося б зазначити, що людина, яка вірить в свою справу, впевнена в вірності обраного шляху, відчуває необхідність щось зробити для інших, вважає це покликанням серця, здатна побороти всі перешкоди на шляху до мети, вистоїть в найскладніших умовах, переможе хвороби, нерозуміння, заборони, постійне напівголодне існування, вона знаходитиме сили в своїх переконаннях, своїх досягненнях, відчутті корисності людству. Смерть Виготського, то було лише трагічне фізичне явище, а “зернина” знань, посіяна ним, пустила міцні пагони в душах таких же небайдужих. Він міг піти іншим шляхом, відстоювати тогочасні переконання, угодні ідеологам, без особливих зусиль вчителювати, але він так не зумів би, бо то був би вже не Виготський з його революційний світобаченням, з його високим інтелектуальним потенціалом, ентузіазмом, то був його шлях, і він пройшов його з честю.
Список літератури (вказувати загальну кількість сторінок):
1. Выготский Л.С. Педагогическая психология. - М.: Педагогика, 1991.
2. Выготский Л.С. Собр. соч.: в 6т. Т.1. Вопросы теории и истории психологии /Под ред. А.Р.Лурии, М.Г.Ярошевского. - М.: Педагогика, 1982.
3. Выготский Л.С. Собр. соч.: в 6т. Т.2. Проблемы общей психологии /Под ред. В.В.Давыдова. - М.: Педагогика, 1982.
4. Выготский Л.С. Собр. соч.: в 6т. Т.4. Детская психология /Под Ред. Д.Б.Эльконина.