Побоювання шведського резидента збулись: небожа Мазепи було зараз же перепроваджено до Москви, допитано і з наказу царя заслано в далекі нетрі Сибіру. Там він і прожив в Якутську до самої старості, далеко од людей і культури, «одичалый и забытый всеми», каже M. Костомаров.
Так погиб, добавляє з сього приводу А. Єнсен, «небіж Мазепи, елеґантний рицар гарної Аврори Кеніґсмарк, перед котрої повагом міг встояти лише такий чоловік, як Карл XII,- погиб для людської пам'яті в снігових, холодних степах Сибіру, і лише припадок хотів, щоб в р. 1737 Войнаровського «відкрив» німець Г. Ф. Міллер, котрий подорожував в наукових цілях російської Академії наук,- потрясаюча стріча, яку використав поетично поет-декабрист Рилєєв»...
Орлик клопотався перед шведським урядом, аби воно вжило всіх заходів, щоб полегшити гірку долю нещасних страдальців за рідний край, в тім числі й братових своєї жінки і її сивоволосої матері. В листі до Мілєрна 3 грудня 1717 року він прохав шведський уряд поклопотатися, «щоб мати наша пані Герцикова, котру позбавили рухомостей і нерухомостей і заслали, відзискала свободу і була допущена до посідання своїх дібр, де вона могла би прожити спокійно старість і вмерти. Щоби жінки моїх свояків, панів Григорія і Івана Герциків, у котрих позабирали всі добра і достатки, рухомі і нерухомі, не тільки клейноди, золото, срібло і інші начиння, але навіть одежу і заслали разом з дітьми в Москву (де вони жиють з прошеного хліба), були випущені на волю з родинами і повернуті до своїх чоловіків, бо що Бог сполучив, нехай чоловік не розлучає. Щоби вернули свободу своякові моєму панові Новицькому з жінкою, котрого видав цареві Сенявський, і віддали йому його добра. Щоби матір пана Мировича з її братами, сестрами і цілим родом дістала волю і добра і могла повернути з вигнання в свій край. Щоби жінці пана Мировича вільно було виїхати до чоловіка зі всіма достатками. Щоби всі прочі наші сторонники, старшини і вояки, що знаходяться в полоні, були випущені на волю з вигнання, каторги і в'язниць».
Цар, бажаючи паралізувати шкідливу для Росії діяльність Орлика, пропонував Орликові і його близьким амністію, однак Орлик із зневагою завше одкидав таку пропозицію, прийняття якої, по його словах, означало для нього втрату честі, «котра рівняється життю»: прийнявши її, він «був би змушений ціле життє зносити нестерпимі муки душі».
Мусив клопотатись Орлик, як уже згадувалось попереду, і про утримання зі свого скромного бюджету двору, котрий складався з 24 душ. В шведськім державнім архіві зберігся перелік платень, котрі мав видати Орлик своєму дворові в 1719 році. Згідно з сим переліком, генеральний суддя Климент Довгополий мав дістати 672 таляри срібною монетою; генеральний осавул Григорій Герцик - так само; генеральний хорунжий Іван Герцик - 576 талярів; генеральний суддя Федір Третяк - 480 талярів; бунчужний Панас - 400 талярів; булавни-чий Федір Нахимовський - 400 талярів; священик Парфеній - 200 талярів. Разом - 4072 таляри.
Так жив Орлик в Швеції.
Ми нарочито довше зупинились на економічній, матеріальній стороні його життя, на всіх отих бідуваннях і щоденних митарствах, щоб показати, в яких неймовірно важких, безвідрадних умовах доводилось Орликові працювати над переведенням в життя своїх національних ідеалів. Незважаючи, однак, на сі умови