Таким побитом, межи Туреччиною й Московщиною знов прийшло до війни.

Коли цар узнав, що на Вкраїну має рушити сам султан з усією своєю армією, то злякався і зараз же дав наказ виконати перший пункт Прутського договору, себто зруйнувати Таґанроґ і передати туркам Озів, не дожидаючись виводу Карла XII з Туреччини.

Внаслідок сих заходів Петра межи Туреччиною й Московщиною через деякий час замість війни почались мирові переговори про виконання решти пунктів Прутського договору, в тім числі й очищення України від Московського війська.

Але підкуп, котрий зробив в свій час Петро І, направив хід переговорів в інший бік: все переінакшили московські гроші, котрими цар підкупив великого візиря, муфтія і інших осіб, що брали участь в переговорах. Завдяки грошам 5 квітня 1712 року було відновлено з деякими змінами Прутський договір, при чому українську справу в сьому договорі було пояснено так, що цар одмовлявся не всієї України, а тільки однієї Правобережної частини її, зоставляючи за собою Київ. Мир сей обійшовся цареві понад 100 000 червінців.

На Орлика і його товариство сей мир зробив дуже прикре враження. Орлик був дуже стурбований розділом України і листом прохав великого візиря поправити помилку, одібрати від москалів і Лівобережну Україну з Києвом на чолі. Він доказував великому візиреві, що Київ не може існувати без України, а Україна без Києва, що Київ для всього українського народу має священне значення як город, в якому вперше була прийнята і затвердилась віра християнська грецького обряду, де оснувався центр просвіти для українського народу, - що Київ необхідно зоставити при гетьмані Війська Запорозького з усією Україною. Орлик доказував, що як оддавати українцям Правобережну Україну, визволяючи її від московського панування, то нема ніякої рації залишати в руках москаля Лівобережну Україну. «Од Правобережної України москаль давно уже одмовився, обрікши її зоставатись пустелею, - писав Орлик в своєму листі, - і якщо нам тепер оддають тільки сю пустелю, а Лівобережну, заселену, зоставляють під московським пануванням, то що ж се тоді за визволення?.. Не тільки всі мої попередники з усім Військом Запорозьким добувались визволення від московського ярма Лівобережної України, найближчої до Московщини за Правобережну, але й сам гетьман Мазепа не для чого іншого з'єднав зброю Війська Запорозького зі зброєю військ Його Величності шведського короля і разом з Його Величністю пішов під протекторат Блискучої Порти, як тільки для того, щоб зробити самостійною всю Україну, і передусім Лівобережну як більш залюднену. Що могло сього гетьмана, уже старого, безпотомного, багатого, любов'ю, милостями й довір'ям царя московського вшанованого,- що могло спонукати його всім сим пожертвувати, як не бажання здобути волю отчизні своїй? Він знехтував всім, що було йому найдорожчого на світі, знехтував і самим життям, аби піднести свою вітчизну і визволити її з-під московського ярма».

Орлик умовляв, благав візиря помогти йому визволити всю Україну з-під московського ярма по обох боках Дніпра і не зоставляти Лівобережної України в неволі.

Благання Орликові помогли. При турецькому дворі знов настало хитання в відносинах до Москви, і турки знов заговорили про Україну. Царське посольство в Константинополі 20 жовтня 1712 року було заарештовано і посаджено в Едікул в Семибаштовий замок. Петро І , незважаючи на умову, не збирався виводити свого війська з Польщі й Правобережної України, і се давало туркам привід знов оповістити війну Москві. Особливо заохочували Туреччину до війни з Московщиною козаки з Орликом. Великий візир Юзуф-паша і великий муфтій, тлумач божественного закону, будучи підкуплені Московщиною, висловлювались проти війни, але сам тодішній падишах, султан Ахмет III, навпаки, був дуже охочий до війни з Московщиною і особливо близько приймав до серця українське питання. В вересні 1712 року Толстой доносив Петрові І з Константинополя, що 16 вересня султан в балачці зі своєю матір'ю сказав: «Московський цар не виконує договору і не виводить свого війська: видно, хоче він війни з нами знову. Я сподіваюсь, що тепер цар московський нас не обдурить. Я з ним не замирюсь, доки не одніму у нього всієї України».

Дійсно, 29 листопада 1713 р. султан видав указ з оповіщенням війни Московщині.

У Орлика знов блиснула надія на швидке здійснення його заповітних мрій.

Межи тим в Москві дізнались, що всьому виною в погіршенні московсько-турецьких відносин являються українські емігранти на чолі з Орликом, що пішли за Мазепою в Туреччину; ніхто стільки не спонукував Порту до війни з Московщиною, як вони: се вони, власне, не дають Порті покою, вічно її під'юджуючи на війну з Московщиною із-за України.

Щоб заставити Орлика і його товариство припинити шкідливу діяльність для Московщини, московський цар Петро видав наказ - заарештувати і вивезти з України в Москву рідню тих «мазепинців», котрі, живучи в Туреччині, нацьковують турецький уряд проти Московщини. Згідно з цим наказом, 6 вересня були заарештовані і доставлені в Москву пані Мировичка, син котрої, генеральний бунчужний Федір Мирович, пробував при Орликові як генеральний осавул, а дочка була замужем за Семеном Забілою і з чоловіком пробувала при Орликові; разом з панією Мировичкою