Реферат
на тему:
«Йоган Фридрих Вільгельм Байєр»

Йоган Фридрих Вільгельм Байєр народився 31 жовтня 1835 року в Берліні. Кожне літо Адольф проводив в домі діда по батьківській лінії в Мюльгеймі.З дитинства він полюбляв природу, розповіді матері про птахів та комах пробуджували в нього зацікавленість. Він збирав колекції комах, рослин, мінеалів. В домі батька матері, письменника Юліуса Хітцига, Байєр зберігав свої гербарії та колекції комах та мінералів.

Щасливі дні дитинства були затьмарені смертю матері. З цього часу вихованням дітей займалися гувернантки. Батько Байєра, спеціаліст з геодезії, більшу частину часу проводив у мандрівках. Адольф запам’ятав одну з книжок, привезених батьком з подорожей діду, з неї почалась зацікавленість хімією. Це була книжка Лібіха.

Спочатку Адольф проводив досліди на рослинах. Батько, помітивши його зацікавленість, подарував йому книжку Штотгарда “Підручник з хімії”.Після цього в будинку з явились пробіри, колби, штативи, але робота потребувала коштів. Гроші, що він отримував на слодощі, Адольф економив та купував хімічні реактиви. Перші досліди принесли йому успіх, але залишилися невідомими науці. Одого разу Адольф працював з розчинами соди та сульфату міді, він отримав світло-синій осад, через декілька днів випали сині кристали. Адольф встановив, що речовина складається з натрію, міді, вуглекислого газу та води. Опису подібної сполуки не було, не відповів на це запитання й Ельдгард Мітчерліх, товариш батька. Відкриття Байєра було невідомим протягом трьох років, доки цю подвійну сіль натрію та міді не отримав Страве.

В гімназії вчитель Шельбах підтримав зацікавленість Адольфа фізикою, математиою, хімією. Адольф наполегливо навчався, був асистентом Шельбаха. Він куцпив одразу 2 г індиго та задумався над його будовою, вирішення цієї проблеми затягнулося більш ніж на двадцять років.

Закінчивши гімназію, Байєр поступив на фізико-математичний факультет Берлінського університету. Після третього семестру його призвали до армії. Рік служби не пройшов для нього непомітно. Повернувщись до повсякденного життя, Байєр поступив до Гейзельського університету та почав роботу в лабораторії відомого вченого , спеціаліста з фізичної хімії, Бунзена. На той час в лабораторії Бунзена було багато молодих вчених . Адольф вирізнявся своєю майстерністю, його юнацький досвід з практики синтезу не пройшов даремно, Бунзен відмітив талановитого юнака та запропанував йому роботу з дослідження фотохімічної взаємодії рівноважного коливання хлору та водню. Дслідження пройшло з успіхом, через декілька місяців написав першу наукову статтю для "Аналів " Лібіха. Байєр добився чулових результатів, але не був задоволений роботою\, тому що тема йому не подобалась. Він хотів займатися органічною хімією. Випадок лдопоміг йому. Ассистент Бунзена, Пабель, передав йому свою тему, бо не був зацікавлений нею. Завдання полягало у з'ясуванні питання, чому метилбромід, отриманий з какодилової кислоти мав температуру кипіння -17С, а з метанолу +13С. Байєр дослідив , що існує один метилбромід з температурою кипіння +13С, а отримана Бунзеном речовина мала домішки. Методи роботи з органічними сполуками були невідомі в лабораторії Бунзена. Байєр вирішив шукати нову лабораторію.

В цей час він знайомиться з молодим на той час вченим-Кекуле, якій запросив його працювати в свою лаборатарію. Умови для роботи були дуже поганими. Займаючись відновлн\енням какодилової кислоти сумішшю сірководню та йодоводню, Байєр пропускав речовину через хлороводневу кислоту, потім суміш перегоняв, утворилось два шари рідини . Після цього він відкрив склянку, потікли сльози , він порчав задихатися та втратив свідомість. Кекуле, який зайшов у той час до лабораторії, знайшов його непритомного. Кекуле запропанував Байєру продовжувати дослідження в лабораторії Ерленмейера, де умови були кращими. Байєр дослідив метилхлорарсини, не зважаючи на їх отруйність, вивчив властивості диметилхлорарсину та метилхлорарсину.

В 1858 році результати його роботи стали основою його докторської дисертації. На захисті дисертації в Берлінському університеті були Ейльдгард Мітчерліх, Генріх Розе, Густав Магнус. Ці вчені були далекі від проблем органічної хімії, залавали віддалені від теми запитання та майже не зірваои захист. Байєр отримав докторський ступінь, але був шокований станом розвиту органічної хімії в Берліні, він вирішив їхати до Кекуле. Останній в той час працював в Генті. Байєр поїхав до нього.

Працюючи з Кекуле, він дослідив похідні пікрилової та мочвої кислот, систематизував дані про похідні пуріну. В Генті у Байєране було самостійного заробітку, він жив на грощі бітька.

На початку 1860 року за наказом батька Байєр повертається в Берлін, стає приват-доцентом в університеті, але через відсутність умов вимушений був займатися теоретичними проблемами.

На однму з вечорів в домі діда він познайомився з Адельгейлою Бендеманн, яка пізніше стала його дружиною.

В 1860 році в Берлінському ремісницькому училещі була ввелена нова дисципліна-органічна хімія, Байєр став викладачем там. Були побудовані лабораторії, з'явились стажери.

Байєр відкрив якісну ренакцію на подвійний та потрійний зв'язок, отримав метилсаліцилову кислоту, розробив метод нагрівання органічних сполук з цинковим пилом, який принес йому славу. Під його керівництвом К.Грабе та К.Ліберман відкрили дешевий метод отримання алізарину з антрацену. Сам Байєр продовжував займатися проблемою отримання індиго з доступних реагентів. Він окислив індиго й отримав ізатин, відноаив його до індолу. Реакція ізатину з пентахлоридом фосфору при нагріванні дала хлорпохідну ізатину - темно-синій осад. Відновивши його цинковим пилом Байєр отримав індиго, але залишилось питання, як отримати ізатин дешевим методом. Також Байєр займався дослідженням молекулярної будови індиго, барбітурової кислоти та різноманітних барвників.

Восени 1872р. його запросили до Страсбургзького університету на місце завідуючого кафедрою органічної хімії.