потужністю 15 тис л. c. - рекордної для того часу. В 1896 р. була готова лінія електропередачі, і енергія, отримана з Ніагарських водоспадів, привела в дію промислові агрегати Буффало. Удача була настільки велика, що компанія Вестингауза встановила на водоспадах сім генераторів, довівши загальну потужність до 50 тис л. с. Другу таку електростанцію, теж на перемінному струмі, будувала згодом «Дженерал Електрик». Сьогодні електростанції Ніагарських водоспадів, що використовують системи Тесли, з'єднані з енергомережею Нью-Йорка.
А незабаром досвід Ніагари привів до створення аналогічних систем у Нью-Йорку — для підземних залізниць, трамваїв, для підземки, для електрифікації залізниць.
За книгою біографа Н. Тесли Дж. О’Нейла
(матеріали журналу «Изобретатель и рационализатор»,скорочено).
Продовження.
СONTINUATION
Повернувшись у березні 1893 р. з Європи, Тесла з головою занурився в досліди з бездротовими системами. Відпрацьовуючи принцип резонансного настроювання ланцюга, він зібрав більше сотні різних коливальних контурів, безліч вібраторів, конденсаторів і котушок. Він довів, що може змусити ту чи іншу
котушку вибірково реагувати на визначену довжину хвилі, випромінюваної осцилятором, у той час як інші котушки будуть «мовчати», і що настроєні електричні котушки, подібно музичним струнам, вібрують у відповідь не тільки на основну ноту, але й на численні обертони. Цю властивість можна була використовувати в прийомних і передавальних антенах, хоча воно заважало настроюванню котушок.
У липні 1894 р. в інтерв'ю видавцю журналу «Ворлд» Тесла заявив: «Ви вважаєте мене мрійником, але я впевнений у можливості передачі бездротових повідомлень по всій земній кулі. У такий же спосіб можна буде передавати й електроенергію».
За зимові місяці він спроектував і побудував передавальну та приймальну станції: вони вже працювали на невеликих відстанях, у лабораторії й у межах міста. Вирішальний експеримент, що, можливо, дав би Теслі пріоритет у винаході радіо, був запланований на весну 1895 р., але 13 березня будинок, де знаходилася лабораторія Тесли, згорів. Згоріли прилади, устаткування, а головне — записи й щоденники винахідника.
Біля року пішло в нього на обладнання нової лабораторії. Свої експерименти Тесла почав у 1889 р. і незабаром винайшов електронну лампу - попередницю сьогоднішніх радіоламп. У 1892 р. він уже демонстрував її в радіоустановці на лекціях у Лондоні та Парижі.
Електрони ще не були відкриті, а Тесла вже описав їх природу, настільки чуттєвих, що дюймовий магніт відхиляв їхній потік, промінь, на відстань до шести футів.
На тій же лекції, в 1892 р., Тесла показав слухачам лампи, що горіли без проводів, що підводять струм, («бездротове світло»), і мотор, що працював без підведення енергії («бездротова енергія»).
Ці досліди, однак, свідчили поки лише про місцевий ефект, Теслі ж був потрібний світовий масштаб. От що він говорив у той час:
«...Кілька слів про ідею, що постійно займає мої думки й стосується нас усіх. Я маю на увазі передачу сигналів, а може бути, навіть енергії на будь-яку відстань без проводів. Я все більше переконуюся в здійсненності цих ідей... Справді, що цьому заважає?
Ми вже знаємо, що електричні коливання можуть передаватися по єдиному провіднику. Чому ж не скористатися для цієї мети Землею? Відстань не повинна нас лякати. Надзвичайно важливо з'ясувати, яка електрична ємність земної кулі, яким може бути її заряд. Хоча в нас немає доказів можливості існування заряджених тіл у просторі без розташованих поруч інших тіл, заряджених із протилежним знаком, усе-таки дуже ймовірно, що Земля саме таке тіло. Яким би чином вона за давніх часів ні відокремилася від більшої маси,— а це загальноприйнятий погляд на її походження,— вона повинна була зберегти свій заряд; так завжди буває при механічному поділі... Якщо ми зможемо встановити період коливань земного заряду при його збурюванні, зв'язаному з дією протилежно зарядженого ланцюга, це буде фактом найбільшої важливості, що послужить на благо всього людства. Я сподіваюся визначити цей період за допомогою електричного осцилятора чи джерела перемінних струмів. Один полюс цього джерела буде з'єднаний з землею, наприклад з міською водогінною мережею, інший — з ізольованим тілом великих розмірів. Можливо, протилежний заряд мають верхні провідні шари атмосфери чи світовий простір, разом із Землею утворюючі конденсатор великої ємності. В цьому випадку частота коливань буде дуже мала, і для експерименту підійде могутня динамо-машина перемінного струму. Змінюючи частоту струму й спостерігаючи за потенціалом ізольованого тіла, а також стежачи за збурюваннями в різних точках земної поверхні, можна визначити резонанс. Якщо ж частота виявиться надто високою й динамо-машина не підійде, треба буде побудувати спеціальний електричний осцилятор. Як би то ні було, я впевнений, що реальні, досяжні такі електричні збурювання, щоб зафіксувати їх у будь-якій точці земної поверхні». Пізніше він додав: «Якби вдалося могутньою апаратурою збудити швидкі варіації земного потенціалу, то заземлений провід, піднятий на деяку висоту, перетинався би струмом, який можна було б підсилити, приєднавши вільний кінець проводу до спеціального тіла... Цей експеримент великого наукового значення легше за все здійснити, мабуть, на судні у відкритому морі. Якщо таким способом і не вдасться передавати енергію, то можливість передачі сигналів не викликає ніякого сумніву».
Тобто, Тесла описав антену, заземлення, ланцюг, що містить змінювані індуктивність і ємність, передавальну та приймальну установки, настроєні в резонанс одна з одною, і, нарешті, детектори на основі електронних ламп. Усі винахідники бездротового зв'язку, крім Тесли, взагалі не уявляли собі, що хвилі можуть бути різної довжини, і прагнули лише знайти засіб передачі сигналів з одного пункту в іншій; ніхто