У Тесли не залишалося часу на технічну розробку, впровадження й комерційне використання винаходів. Ідей була багато. Експериментуючи з котушками, він змінював їхні розміри, форми, конструкції, від звичайних циліндричних перейшов до конічних і навіть до плоских, млинцевоподібних, і знайшов буквально розсип невідомих до того дуже цікавих ефектів.

Тесла не винайшов ідею електричного резонансу, вона вже містилася в математичному описі конденсаторного розряду, опублікованому лордом Кельвіном, і відповідала фізичній природі перемінних струмів. Але Тесла перетворив її з «таємничої» математичної структури в блискучу фізичну реальність, уперше практично здійснив резонанс, підібравши потрібні ємності й індуктивності, розробив спосіб посилення резонансу за допомогою індуктивного з'єднання двох настроєних ланцюгів і, нарешті, одержав резонанс у ланцюзі, настроєного на чверть довжини хвилі джерела первинного струму.

Це була геніальна знахідка! Якщо взяти чвертьволнову котушку й ввести її в резонанс, один кінець проводу залишиться електрично нейтральним, а з іншого посиплеться дощ мілліоновольтних іскор, начебто спокійні води Ніагари, досягши уступу, обрушилися в прірву. Чвертьволнова котушка — це електричний аналог зубця камертона, звичайного годинного чи маятника вібруючого язичка музичного інструмента. Зараз електричний маятник здається простою річчю, але винайти його могла тільки людина, широко і науково мисляча, не емпірик, не ремісник, що лише випадково натрапляє на що-небудь варте.

Високовольтна котушка з одним нейтральним кінцем вирішила купу проблем. Так, наприклад, Теслі довго не вдавалося знайти спосіб надійної ізоляції високовольтної вторинної обмотки трансформатора від низьковольтної первинної. Тепер, цілком знявши напругу з одного кінця вторинної обмотки, Тесла зміг приєднати його або безпосередньо до кінця первинної, або заземлити, тоді, як інший кінець продовжував метати блискавки.

У лабораторії було повно різних котушок. Тесла знайшов, що, якщо зарядити одну з них, розраховану на визначену довжину хвилі, з нею почнуть взаємодіяти, розсипаючи іскри, інші, настроєні або на ту ж хвилю, або на одну з її вищих гармонік. Це була наочна передача енергії на відстань. Тесла зрозумів, у чому справа, і зважився на ефектний експеримент - демонстрацію. Під стелею лабораторії, вздовж усіх стін, він звелів натягнути на ізоляторах дріт і приєднати його до одного з вібраторів. Потім приготував дві скляні трубки довжиною біля трьох футів кожна і діаметром у півдюйми, злегка відкачав з них повітря й заглушив. Потім звелів згасити світло. «Як тільки я дам сигнал, включайте вібратор», - сказав він своїм помічникам.

Стоячи посеред кімнати, він давав останні вказівки. Один з лаборантів тримав руку на рубильнику вібратора. —

Вмикайте! — скомандував Тесла. І кімнату залило біло-блакитне сяйво. Чарівник розмахував променями, скляними трубками, що світяться, які ні до чого не були підключеними, нібито вони не одержували ніякого живлення ззовні.

Це було в 1890 р.

Коли Тесла зайнявся розробкою нового джерела світла, за прототип він узяв Сонце. Тесла задумав удосконалити технологію самої природи, розгойдуючи молекули електричними силами. Полум'я, що виривалося з його високовольтних котушок, було, на думку Тесли, зв'язано з молекулярними коливаннями повітря. І якщо, замкнувши газ в обмеженому просторі, зуміти привести його молекули в коливальний рух за допомогою електричних сил, удалося б одержати й «холодне світло».

Активізуючи електрикою газові молекули, він одержав чотири різновиди електричних ламп; трубки, в яких світилося тверде тіло, люмінесцируючі речовини, розріджені гази, гази під атмосферним тиском. Пропускаючи високочастотні струми через гази при різних тисках, Тесла одержував світлові ефекти, що перевершили всі відомі раніше. Змінюючи склади в трубках, він змінював колір і інтенсивність світіння й прийшов до думки, що не вся енергія випромінюється у видимій частині спектра.

В цих експериментах у 1889 р. Тесла заклав основи флуоресцентного освітлення (ультрафіолетових і інфрачервоних променів, перетворених у видиме світло), винахід якого прийнято датувати чи ледве не на півсторіччя пізніше, а також уперше виготовив неонові світні трубки, до того ж у формі букв і інших фігур.

В експериментах з лампами-трубками, по осі яких натягався дріт, і з частково вакуумованими трубками Тесла знайшов, що газ проводить високочастотний струм краще, ніж метал. Це спостереження стало відправним для багатьох ефектних дослідів, що, здавалося, суперечили основним законам електрики. Один з найдивовижніших для того часу виглядав так. Довгу скляну трубку, з якої частково відкачували повітря й заглушали її кінці, поміщали в ще більш довгу мідну трубку. В стінці мідної трубки робили виріз, щоб було видно, що діється в скляній. Потім мідну включали у високочастотний ланцюг. Скляна трубка відразу ж «загорялася», а по мідній струм не йшов: він ішов по склу й розрідженому газу. «Газ — це провідник, здатний проводити електричні імпульси будь-якої частоти,— затверджував Тесла.— І якщо частоту промислового струму вдасться підвищити в достатній мірі, ми одержимо своєрідну електророзподільну мережу. Ізоляторами в ній служили б металеві труби, а провідником — газ, що живив би електроенергією фосфоресцуючі трубки, що світяться, й інші прилади».

В 1914 р. Тесла запропонував систему освітлення: вся земна куля разом з його атмосферою повинна була стати в ній однією гігантською лампою. Чим вище над землею, тим повітря розрідженіше, тим воно краще проводить електрику при високих частотах, як і у вакуумованих трубках. Приклад — північне сяйво. Виходить, варто тільки пропустити по верхніх шарах атмосфери електричний струм підходящої сили та частоти, і... Правильність цих припущень підтвердилася в наші дні, коли на великих висотах у літаків почали барахлити високовольтні системи