Яким саме чином можна підвести високочастотний струм до верхніх шарів атмосфери, Тесла не пояснював. Затверджував тільки, що не бачить тут ніяких практичних труднощів.

До ідеї перетворити всю земну кулю в гігантський світильник Тесла повернувся в двадцятих роках. Але тоді в нього вже не було засобів для експериментів, і він утримався від подальших пояснень. Однак, він звернув на те, що Земля й верхні шари атмосфери, добрі провідники, в сполученні з приземним шаром повітря, ізолятором, утворять конденсатор. Отже, при періодичній зарядці та розрядці Землі в стратосфері виникнуть електричні струми, що змусять повітря світитися. Втім, не виключено, що були в Тесли й інші плани.

Едісон довів до практичного застосування електричну лампочку з ниткою накалювання. Це відомо. Тесла ж винайшов лампу накалювання з вугільним електродом, що дає в двадцять разів більше світла при тій же витраті енергії.

Вперше про лампу з вугільним електродом Тесла розповів членам Американського інституту інженерів у Нью-Йорку в травні 1891 р. У центрі сферичної скляної посудини, повітря з якої відкачувалося, на кінці проводу була укріплена кулька з вогнетривкого матеріалу. Провід з'єднувався з джерелом високочастотного струму. При включенні струму молекули повітря, доторкнувшись до кульки, заряджалися і з великою швидкістю відштовхувалися до скляної стінки, де втрачали заряд і знову спрямовувалися до центра колби, ударяючи по кульці. В результаті таких незліченних зіткнень кулька розжарювалася й починала світитися. Температури вдавалося одержати надзвичайно високі, в них миттєво плавився цирконій - один з найтугоплавкіших на ті часи матеріалів, випаровувалися кульки з рубінів і алмазів. Винаходячи лампу, Тесла не думав про високотемпературну плавку матеріалів, але, як завжди, довів експерименти до екстремальних параметрів. За його спостереженнями найбільші струми витримував карбід кремнію, до того ж він не залишав нальоту на стінках колби.

Лампочка Тесли дійсно походила на Сонце в мініатюрі: тугоплавка кулька була його твердим ядром, газ, що оточує - фотосферою. Можна уявити собі, як він був щасливий, коли запалював це «сонце»! Взявшись однією рукою за вивід високочастотного трансформатора, пропускаючи струм крізь себе, він піднімав у іншій руці скляну колбу, що сліпучо світилася, і стояв так посередині лабораторії, як статуя Свободи.

Він зрозумів, які перспективи відкриває це явище. Кожний приплив електричних хвиль, що здіймалися в розпеченому ядрі-кульці, викликав бурхливу зливу часточок, що розліталися з колосальною швидкістю. В лампі вони досягали скляної стінки та відбивалися назад. Сонце, міркував Тесла, теж розпечене тіло, що несе великий електричний заряд, воно випромінює зливи з крихітних часток колосальної енергії. Але ні в Сонця, ні в інших зірок немає скляних ковпаків, тому часточки летять у навколишнє простір і постійно бомбардують Землю... Матеріали його експериментів щодо виявлення космічних часток не збереглися, але є публікація, що він їх дійсно знайшов, вимірив їхню енергію й знайшов, що вони рухаються з колосальними швидкостями, обумовленими електричним потенціалом Сонця – багатьма сотнями мільйонів вольт.

Лампочка Тесли стала прообразом циклотрона – пристрою для розгону заряджених часток магнітним полем. Речовини, що не вдавалося розплавляти в звичайних тодішніх лабораторних печах, легко розпорошувалися на атоми в лампі-дезінтеграторі Тесли. Виходила нібито тривимірна лупа, що руйнує речовину зарядженими частками, що виконувала майже ту ж задачу, що сьогодні вирішують важкі установки для розщеплення атомів. Вона була ефективна й у той же час проста, легка, тому що матеріал, що руйнується, сам поставляв частки, що здійснювали дезінтеграцію.

Ще один сучасний винахід, прототипом якого треба вважати молекулярну лампочку Тесли,— точечний електронний мікроскоп. Він збільшує об'єкти в 10-20 разів сильніше, ніж кращі електронні мікроскопи традиційного типу, які, в свою чергу, раз у 50 могутніші за мікроскопи оптичні. В точечному електронному мікроскопі заряджені частки вилітають по строго прямих напрямках з малюсінької активної цятки на зразку, що розглядається, який знаходиться під великою напругою, й вимальовують на сферичній поверхні скляної кулі структуру тієї мікроскопічної області, звідки вони вилетіли. Ступінь одержуваного збільшення обмежується головним чином розмірами скляної сфери: чим більше її діаметр, тим більше збільшення. Оскільки електрони набагато «дрібніші» світлових хвиль, вони дозволяють побачити об'єкти, недоступні світловим променям.

Визнання заслуг Тесли у винаході електронного мікроскопа було б з боку вчених актом природної справедливості. Те, що він не згадав електрон, тоді ще не відкритий, а приписав ефект електрично зарядженим атомам, анітрошки не применшує його проникливості.

Газові лампи випромінювали як видимі, так і невидимі промені — ультрафіолетові: «чорне» світло. Якщо при зміні фосфоресцируючих речовин зростало одне випромінювання, інше зменшувалося, але так, що їхня сумарна інтенсивність приблизно зберігалася. А деяку їхню незбалансованість приписували тепловим втратам.

У 1892 р. Тесла знайшов у молекулярній лампі з кулькою-електродом ще третє випромінювання «особливого роду», що залишало тіні на фотопластинках, що зберігалися в металевих контейнерах. За допомогою цього випромінювання Тесла негайно відтворив досліди Рентгена, коли той оголосив у грудні 1895 р. про відкриття ікс-променів. Результати виявилися дуже схожими, хоча отримані були при різних обставинах.

Тесла й у цьому випадку не думав про пріоритет, не заявляв ніяких претензій. Він просто продовжував експериментувати. І поки інші дослідники повторювали досліди Рентгена, підносячи просвічувані предмети безпосередньо до трубок, Тесла вже одержував рентгенограми, зокрема, черепу на відстані сорока футів від трубки.

Отже, за два роки: електровакуумна лампа та лампочка накалювання високої ефективності, високочастотні й високовольтні