Скорення природи людиною захищалося багатьма філософами. Підкорення природи, наприклад, за Фр. Беконом, ніколи і нікому не шкодить і ніколи не обтяжує совість почуттям провини і каяття (44). Більше того, зростання технічної влади людини над природою, її скорення завжди розглядалось як спосіб саморозкриття і самовираження людини. Як справедливо вважає

94

Л.І. Василенко, “підпорядкування природи стало розумітися як річ поза від всякою етики. Зі скоренням природи пов'язане і відоме гасло “знання — сила”, що має мало спільного з розумінням знання як істини” (44).

Юджин Харгроув вважає, що розвитку антропоцентризму чимало сприяв тріумф факту над цінністю. Почуваючи, що ціннісні розуміння негативно впливають на наукову об'єктивність, учені стали уникати гуманітаріїв, орієнтованих на цінності і прийняли доктрину морального нейтралітету по відношенню до їхньої роботи. До середини XX століття наука і гуманітарні дисципліни вважалися настільки різними, що вони могли бути охарактеризовані як дві різні культури (69).

На думку цього ж автора, усупереч багатьом монументальним досягненням філософії, їй не вдалось протягом розвитку цивілізації створити основу для екологічного мислення. Ця невдача особливо була помітна в головних розділах філософії: метафізиці, епістемології, етиці, соціальній і політичній філософії, філософії науки, і, звичайно, естетиці. Конкретно поняття вічності і незнищенності, приписувані грецькою метафізикою фізичній речовині, загальмували розвиток мислення в контексті навколишнього середовища у жителів Заходу. Усе це заважало і розвитку теорії природної краси, а сучасна філософія серйозно підірвала основи етики і теорії цінностей взагалі. І, нарешті, філософські науки постійно розхитували законність екологічної науки чи науки природної історії, ще більше ускладнюючи проблему (69).

Що ж таке антропоцентризм? Антропоцентризм (від грец. anthropos — людина і kentron — центр) визначається як філософський напрямок, який стверджує, що потреби й інтереси людини мають дуже велике, навіть виняткове значення, і що людина може використовувати природу за своїм розсудом, не піклуючись про моральні питання, які виникають у відносинах між нею і природою. Антропоцентрист знищує природу, не відчуваючи при цьому щиросердного болю.

У сучасному західному суспільстві антропоцентризм часто розглядається як “відсутність етики”. Деякі філософи, наприклад, американець Брайн Нортон, вважають, що існує два різновиди антропоцентризму. Перший — це “сильний антропоцентризм”, відповідно до якого нелюдські види й об'єкти мають цінність лише як засоби для задоволення “почуттєвих переваг” людини. “Почуттєва перевага” — це будь-яке людське бажання,

95

яке можна задовольнити поза залежністю від того; обґрунтоване воно логічно чи ні. “Слабкий антропоцентризм” стверджує, що явища й об'єкти поза людиною можуть задовольняти як її “розумні переваги”, так і “почуттєві переваги”. “Розумна перевага” — це будь-яке людське бажання чи потреба, що базується на ретельному міркуванні і узгоджується з раціональним світоглядом, включаючи здорову метафізику, наукові теорії, естетичні цінності і моральні ідеали.

Прихильники антропоцентризму часто заявляють, що охорона природи їм не протирічить, тому що природоохорона вигідна людині. Однак у цьому твердженні є “подвійне дно”: на відміну від ексцентризму і біоцентризму антропоцентризм вважає, що знищення природи стає проблемою тільки тоді, коли це стосується людини.

Усвідомити моральну відповідальність людини за іншу частину природи — одне з найбільш складних і суперечливих завдань екологічної етики. Антропоцентризм дуже сильно обмежує доступ людини до моралі, тому що людина розглядається як вища в порівнянні з іншими видами істота. Необхідно відзначити, що зараз ми переживаємо якусь особливу, звірячу стадію антропоцентризму. Тому що нинішня система розглядає не лише природу, але і людину не як ціль, а як засіб, ресурс. Причому головними цінностями вважається навіть не життя людини, його права і воля, а гроші, влада і засоби виробництва. І це дуже сумно, тому що поширення ринкових цінностей на всі сфери життя приведе до катастрофи.

Природоохоронна неспроможність антропоцентризму

Прихильники антропоцентризму нерідко заявляють, що для успішної охорони природи цілком достатньо застосування філософії й аргументації, заснованої лише на інтересі людей. Доводи екобіоцентристів про те, що дика природа, усі живі істоти мають внутрішню цінність, права і тому повинні цінуватися й охоронятися заради самих себе, захисники антропоцентризму відкидають як надмірне і марне міркування. На їх думку, внутрішню цінність і права має тільки людина, і найбільше, на що екосистеми і живі істоти можуть розраховувати, так це тільки на їхнє “раціональне” і мудре використання, виходячи з інтересів людей.

96

Класичним прикладом такого способу агрументації є обґрунтування захисту тварин, висунуте Іммануїлом Кантом. Філософ засуджував муки тварин не тому, що тварини від цього, страждають, чи муки тварин аморальні по своїй суті, а в зв'язку з тим, що муки тварин приводять до огрубіння людини.

Постає питання: чи може етика, що ґрунтується на антропоцентризмі, бути дійсно ефективною підставою для теорії і практики природоохоронної діяльності? Відомий німецький біолог та екофілософ Мартін Горке пропонує відповісти на це питання проведенням уявного експерименту. Він виходить з головної антропоцентричної тези, що усі види тварин і рослин потрібно охороняти винятково тому, що вони приносять користь для нинішніх чи майбутніх поколінь. Мартін Горке розділяє цю користь умовно на три категорії: “1) пряма користь видів як матеріальних ресурсів; 2) непряма користь у формі “екологічних послуг”; 3) нематеріальна користь стосовно до душевно-духовного збагачення людського буття” (160). Далі він досліджує кожну з трьох