Звичайно, економічна користь від нескінченної безлічі видів тварин і рослин для людини величезна. З цим ніхто не сперечається. Узяти хоча б цілющі властивості рослин як сировини для нових ліків. Разом з тим уже зараз, як вказує американський біолог Еренфельд, багато відомих фармацевтичних фірм вважають пошук нових лікарських рослин у тропічному лісі загубленим часом. Медикаменти, можуть випускатися швидше і дешевше, коли молекулярні структури, що є за теоретичними передумовами багатообіцяючими, проектуються на комп'ютері і виробляються за допомогою органічного синтезу (160). У цьому зв'язку межі антропоцентричної аргументації істотно зменшуються. Оскільки вони тримаються на зв'язку між властивостями видів і певних корисних функцій, завжди є загроза контраргументу замінності.

Крім того, треба згадати Олдо Леопольда який задається питанням: а як же бути з тими видами, від яких немає ніякої користі людині, чи навіть шкоди? Тут антропоцентристські аргументи охорони природи перестають працювати цілком, а от сила аргументації екобіоцентристів лишається колишньою: види марні і шкідливі для людини ми повинні охороняти через їх самодостатність, заради них самих і захисту їхніх прав.

97

2. Екологічна користь.

Далі антропоцентристи заявляють, що економічними аргументами дійсно не усі види можна захистити, але от екологічними — усі без винятку.

Мартін Горке пише з цього приводу: “Через екологічні зв'язки вимирання одного виду може привести до численних наслідків для інших. Утрата багатьох видів могла б викликати ефект доміно, спіраль вимирання, в кінці якої-стоїть людина. Може екологія підтвердити це побоювання? Виявляється, у цьому відношенні екологія стоїть не цілком на стороні природоохоронців. За сучасними екологічними знаннями, не всі види так тісно зв'язані один з одним чи мають настільки фундаментальну функцію в екосистемі, що їхня утрата викликала б ланцюгову реакцію. Багато екологів розділяють сьогодні “ключові види” і “види-пасажири”. Поняття “вид-пасажир” походить від так званої “пасажирської” гіпотези, що порівнює екосистему з літаком. Як і здатність літака літати залежить не від кількості пасажирів, а від наявності пілотів, відповідно до цієї гіпотези є лише відносно невелика основа з ключових видів, необхідних для підтримки системи життя на Землі. Більшість же інших, навпроти, для функціонування екосостеми зовсім не потрібні, як і пасажири (160).

Як правило, до таких “пасажирів” можуть відноситися види, що знаходяться, на вершині харчової піраміди. Так, наприклад, Не хижак тюлень у Північному морі регулює чисельність своєї здобичі — оселедця і скумбрії, а навпаки, кількість оселедця і скумбрії визначає, скільки тюленів може прожити в екосистемі Північного моря.

До таких же “видів-пасажирів” можна віднести ендемічні і

рідкісні види, що практично не мають для екосистеми ніякої користі, через свою нечисленність. Однак, саме ними природоохоронці і займаються найінтенсивніше.

Як продовжує Горке, “раніше в охороні природи міг використовуватися хоча 6 “чистий продукт” — гіпотеза стабільності різноманіття. Вона постулує, що видова різноманітність гарантує стабільність. Однак сьогодні ця гіпотеза, як загальне правило, практично спростована” (160).

Таким чином, як ми бачимо, екологічні аргументи не можуть допомогти антропоцентризму обґрунтувати охорону усіх без винятку видів. Суперечку вдруге виграють екобіоцентристи, що пропонують захищати види тварин і рослин насамперед через

98

їхню самоцінність, заради них самих, а не заради їх користі для людини чи екосистем.

3. Естетична користь.

В антропоцентристів залишився останній аргумент, що базується на естетичній користі. Згідно естетичної аргументації різноманіття видів потрібно цінувати як нематеріальний ресурс, який необхідно охороняти для задоволення, натхнення, духовного збагачення і духовного очищення нині живучих людей та їхніх нащадків.

Дійсно, що може зрівнятися за своєю красою з квітучим лотосом, білим журавлем, калібрі? Однак, варто пам'ятати, улюбленців людини на Землі не так вже й багато. Близько 98% усіх видів тварин належать до членистоногих, яких навряд чи можна записати до числа красенів. Ну наприклад, хто буде захоплюватися естетикою мух і комарів? Крім Вервеса й Ключицького зрозуміло, що в рамках естетичної аргументації аитропоцентристів непоказні, дрібні, потворні види мають мало шансів. Чи взагалі їх не мають. Суперечку втретє виграють екобіоцентристи, що закликають охороняти всіх живих істот, красивих і некрасивих, не через красу, а через Їх самоцінність, заради них самих.

Як ми бачимо, антропоцентричні аргументи потерплють фіаско за всіма трьома позиціями. Варто також додати, що не завжди зможуть “працювати” природоохоронні мотивації, що базуються на почуттєвих перевагах людини: жалісливості, любові і т.п. Не всі люди здатні шкодувати, благоговіти, любити. Більш того, як нам переконливо показав Мартін Горке, важко змусити себе любити естетично неприємну істоту. Тому базовим природоохоронним аргументом залишається тільки екобіоцентричний, що спирається на справедливість, відповідальність, обов'язок людини перед світом природи.

Досить часто доводиться чути і таке заперечення: а яка різниця для самої природи, з якої позиції її охороняти: заради користі для людини чи заради неї самої? Адже для природи все рівно, хто її охороняє — екобіоцентрист чи антропоцентрист. Звичайно, для природи — усе рівно. Однак у плані методології природоохорони і кінцевого результату ці підходи відрізняються кардинально.

Екобіоцентризм націлює людей на збереження якомога більшого числа видів живих істот і ділянок дикої природи (без особливої при цьому користі для людини чи навіть їй на шкоду). Для цього спонукає поважати права природи й обмежувати права

99

й інтереси людини (не все для блага людини, не все в ім'я людини). Антропоцентризм, навпаки, в основу ставить інтереси і права людини. Тому природні об'єкти і види живих істот будуть збережені лише тоді, коли це вигідно людині. Але