На цій старовинній єпископській кафедрі, яка за княжих часів входила до складу Київської митрополії і на якій одними з перших єпископів були українці, святі Леонтій і Ісайя, пробув святитель понад сім років. Тут він завершує свою подвижницьку роботу над виданням і видруковує у 1705 році четвертий том «Життя Святих» (місяці червень — липень — серпень). Але неспокійне серце не хотіло знати спочину. Димитрій розпочинає писати «Літописець» — рід біблійної історії, яку, однак, закінчити не встиг.

Підірване здоров’я святителя не змогло справитися з черговим нападом недуги, особливо частих в останні роки. Димитрій упокоївся в ніч з 27 на 28 жовтня 1709 року, за молитвою, стоячи на колінах. Так молитва, що супроводжувала святого все життя, не полишила його і в час смерті.

Серед усіх праць святителя чільне місце займають «Життя Святих», або «Четьї Мінеї» (місячні читання). Вихід у світ цього повного видання стало визначною подією в житті нашої церкви і прославило його ім’я в усьому християнському світі.

Беручись до цього задуму, святитель відчував не тільки величезну відповідальність, а й навіть деяку розгубленість. Виникало бажання взагалі відмовитися від нього, лише побоювання гріха неслухняності зупиняло і, врешті, змусило підкоритися вимогам Варлаама.

З надіями і молитвами на Божу допомогу, з внутрішнім трепетом, у червні 1684 року приступив Димитрій до свого подвигу. Його душа, розум, творча уява були переповнені образами святих, життєписами яких займався. Віщі сни, видіння, яких сподоблявся, підтримували й спрямовували його на подвижницькому шляху творення.

Якось він згадував, як пам’ятного понеділка 10 серпня 1685 року він, зачувши благовіст до заутрені, не схопився звично до служби, а, підпавши під якусь непереборну сонливість, проспав аж до читання Псалтиря. І весь цей час перед ним стояло видіння: здавалося, що доручено йому було приглядати за якоюсь печерою, де покоїлися святі мощі. Оглядаючи зі свічкою труни святих, побачив він там і святу великомученицю Варвару. Приступивши ближче до труни, узрів її лежачою на боці, а на віку труни помітив якусь гнилизну. Бажаючи вичистити труну, витяг мощі її з раки, переклав їх на інше місце. Очистивши раку, знову підійшов до святих мощей і, підхопивши їх на руки, переклав на попереднє місце, але раптом побачив, що свята Варвара жива.

«Свята великомученице Варваро, добродійнице моя! Умоли Бога про гріхи мої!» — вигукнув Димитрій.

Свята відповідала йому так, мовби мала якісь сумніви стосовно нього:—

Не знаю, чи зможу умолити, бо ж молишся ти по-римськи...

Почувши слова ці, святий захвилювався й засмутився, бо, надаючи особливої уваги письму, дещо послабив він молитовне правило, молився коротко й зрідка, як римлянин. Отже, то було не просте нагадування, а своєрідний наказ повернутися до звичного благочестивого життя.

Ще не один раз по тому з’являлися образи святих, які дивним чином не давали йому занепасти духом, наснажували й додавали сил та розуміння для успішного завершення вікопомної праці.

*

Азбука духовної премудрості:
  
  — Духовне, коли роздається, ще більше примножується.
  — Любов душі до духовних висловів служить знаком здоров’я її.
  — Спокою душі ніщо так не служить, як свобода від турбот і суєти.
  — У душі немилостивій Бог не перебуває.
  — Самих справ — без слова — мало для научання.
  — Корінням і джерелами справ служать роздуми.
  — Добрі діла будуть тоді великими, коли ми не вважаємо їх великими