РЕФЕРАТ

на тему:

„Життя і діяльність Івана Франка”

Іван Франко, народився 27 серпня 1856 р., в Нагуєвичах Дрогобицького повіту, в Східній Галичині. Батько був селянином і помер, коли йому ще не було восьми років. Протягом двох років Іван Франко відвідував сільську школу в Ясениці-Сільній, потім протягом трьох років — василіанську нормальну школу в Дрогобичі, після чого в роках 1868—1875 — Дрогобицьку реальну гімназію, яку закінчив з відмінними оцінками. В 1875р. записався дійсним слухачем на філософський факультет Львівського університету, де вивчав класичну філологію у професорів Венцлевського і Цвіклінсько-го, українську мову та літературу у професора Огоновського, педагогіку у професора Черкавського, психологію і антропологію у д-ра Охоровича, а також курс національної економіі у професора Білінського.

Одночасно брав участь у роботі редакції літературного журнала “Друг”, що видавався студентським товариством “Академический кружок”, і разом з іншими членами цієї редакції влітку 1877 р.був вплутаний у політичний процес, який перервав його студії. Після восьмимісячного слідчого арешту, незважаючи на цілковиту відсутність викривальних матеріалів, його обвинуватили в таємній змові, в основному на підставі направленого йому листа від М. Драгоманова, який запропонував йому наукову поїздку до Північної Угорщини, і засудили на шість тижнів арешту. Цей вирок позбавив його державної стипендії, яку він отримував перед тим протягом двох років. А проте Іван Франко продовжував далі свої університетські студії, одночасно заробляючи на прожиток різними літературними і публіцистичними працями українською і польською мовами.

На початку 1880р. його заарештували в Яблунові біля Коломиї, куди я поїхав з наміром давати приватні лекції, і знову втягнули у політичний процес, але після трьох місяців слідчого арешту звільнили, бо з'ясувалося, що, зрештою, вже від початку було цілком ясним, що він з тим процесом і обвинуваченими в ньому особами ані не був знайомий, ані не мав нічого спільного. З того часу він проживав два роки на селі, а в 1883 р. одержав замовлення від поміщика Володислава Федоровича у Вікні написати біографію його батька, що був від 1848 р. депутатом райхстагу. Для того Іван Франко дослідив багатий родинний архів пана Федоровича і працював у Львові, де він став співробітником українського часопису “Діло”, над вивченням історії Галичини, а також галицько-українського національного і літературного розвитку. З тою метою він назбирав чимало старих і нових друків, листівок, газет, рукописів і кореспонденцій. В роках 1885 і 1886 він відвідав Росію, і зокрема Київ, де одружився. В 1886 р. став редактором лііературного журналу “Зоря”, в якому з 1883р. опублікував багато своїх праць. В 1887 р. став постійним співробітником польської газети “Kurjer Lwowski”. В 1889р. його вплутали третій раз у політичний процес і після десятитижневого ув'язнення знову звільнили, бо слідство не могло пред'явити йому найменшого обвинувачення у будь-якому правопорушенні.

В 1890 р. Іван-Франко сподівався, що нарешті матиме можливість здійснити свій здавна плеканий намір — закінчити університетські студії. Тому що згідно з міністерським розпорядженням, що появилося в той час, для одержання абсолюторія йому невистачало ще одного семестру, Іван Франко звернувся до колегії професорів Львівського університету з просьбою дозволити мені записатися на один семестр в цей університет. Однак його просьбу відхилено, не називаючи причин, тому він був змушений записатися на один семестр до Чернівецького університету. Тут він відвідував лекції у професорів Смаль-Стоцького і Калужняцького і одержав абсолюторій. Восени 1892 р. зміг нарешті здійснити свою здавна леліяну заповітну мрію: Іван Франко поїхав до Відня, щоб поповнити спої знання із славістики. Записавшись звичайним слухачем, він відвідував протягом семестру лекції у професорів Ягича, Пастрнека, Мюльбахера і Паулічке, а також брав участь в роботі славістичного семінару. З його літературних і наукових творів, що займають період уже близько двадцяти років, можна назвати лише ті, які свідчать про його працю над загальною і слов'янською літературами та етнографією. Можна без зарозумілості сказати, що саме цієї науковий, чисто ідеальний інтерес підтримував його у суворих випробуваннях, які судилося йому перенести, тож, незважаючи на тяжкі удари долі, він ніколи не зраджував великої мети — бути корисним своїй батьківщині і, насамперед, своєму українському народові.

Працюючи над європейськими і слов'янськими літературами, Іван Франко перш за все намагався перекласти те, що в них найкраще, на свою рідну мову. Уже в гімназії переклав дві драми Софокла, кілька частин з “Лісні про Нібелунгів” і т. п. Під час університетських студій читав він особливо багато російською мовою, а також переклав окремі оповідання Помяловського, Салтикова-Щедріна, роман “Що робити?” Чернишевського. У 1879 р. з'явився його переклад “Каїна” Байрона, а в 1882 р. — перша частина “Фауста” Гете з розвідкою про цей твір. Того ж року переклав також “Мертві душі” Гоголя, а перед тим ще одне оповідання Гліба Успенського, деякі вірші Гете, Віктора Гюго, Гейне, Ленау, Фрейліграта, Шеллі, Некрасова (“Жінки Росії”). За останні роки опублікував переробку “Бідного Генріха” Гартмана фон Ауе (1891 р.), томик віршів Гейне (в т. ч. “Німеччина. Зимова казка”, “Диспут” та інше) з біографічним нарисом про поета, кілька болгарських народних пісень — усе в українських перекладах. Крім того переклав “Тірольські елегії” та інші вірші чеського сатирика Карла Гавлічека-Боровського, дещо Святоплука Чеха, Ярослава Врхліцького і Яна Неруди.

З цією перекладацькою роботою йшло завжди в парі намагання самому краще пізнати