Вона була дочкою іменитого й високопоставленого державного діяча Єгора Старицького, також пов’язаного походженням з Україною. На відміну від шукачів благ і посад, він дорожив своєю честю та переконаннями, вірно служив народові.

Проводжаючи якось дівчину додому, Володимир запропонував їй руку й серце. А у відповідь почув: —

Я не можу бути вашою дружиною... —

Ви мене не кохаєте? Чи вже маєте когось? —

Ні те, ні інше. Мені з вами завжди добре. Та зрозумійте: я на три роки старша за вас, мій друже.

І помовчавши додала: —

А це значить, що коли ви будете в розквіті сил і таланту, я вже стану старенькою. Висітиму каменем на вашому житті, і ви з вашим характером та добротою нестимете свій хрест...

Володимир відкидав її доводи, але домігся тільки продовжити розмову після свого повернення з експедиції. Приїхав у розпал білих ночей і одразу подався в Теріокі на дачу Старицьких. “Зустрілися в лісі, багато говорили, гуляли”,— писав звідти матері, сповіщаючи про Наталину згоду на його пропозицію. У липні відбулося знайомство Анни Петрівни з нареченою, а на початку листопада справляли весілля.

На Четвертій лінії Василівського острова Вернадський найняв квартиру, перевіз фамільний письмовий стіл, дружинин посаг і став жити своїм щастям. Щастям з гірким присмаком. Помер батько. Осиротіла мати потребувала уваги, яку міг приділити тільки син, бо доньки влаштовували особисті справи.

20 серпня 1887 року в подружжя народився хлопчик, якого назвали Георгієм. Радість затьмарив виклик Володимира до ректора. Там побачив міністра освіти Делянова, сумновідомого своїм циркуляром про те, що “кухарчині діти” не можуть навчатися в університеті. Він наполягав, щоб Вернадський звільнився з вузу, бо на нього є донос про участь у “революційній діяльності” (приятелював, бачте, зі студентами Олександром Ульяновим, старшим братом Леніна, Петром Шевирєвим та Йосипом Лукашевичем, активними членами партії “Народна воля”).

Володимир одразу подавати заяву не став, вирішив порадитися з рідними та близькими. За свого учня заступився професор Василь Докучаєв. Учений добився, що відставку випускникові замінили виїздом на три роки за кордон для стажування в галузі кристалографії та мінералогії. Адже на той час Вернадський уже успішно захистив дисертацію на ступінь кандидата природничих наук і виконував обов’язки хранителя мінералогічного кабінету.

Список використаної літератури

1. Жуковський А., Субтельний О. „Нарис історії України”. Львів 1991р.

2. „Історія України” Крип’якевич І. – Дальницький М., Доповна Є.Гринієм. Львів 1991р.

3. Газета „Поліття” Україна в ХХ столітті.

4. О.Д.Бойко „Історія України”. Київ. 2002р.