РЕФЕРАТ

на тему

„Леся Українка”

(1871 - 1915)

Понад століття тому на небі нашої поезії спалахнула зірка з дати нікому не відомим найменням – Леся Українка. Спалахнула крізь зловісне хмаровиння самодержавних указів і циркулярів, які забороняли мову одного з найбільших слов’янських народів. У ту пору прибрати собі ім’я Українки значило кинути виклик можновладцям, обставини, долі...

Лесею Українкою в історію вітчизняної і світової літератури судилося увійти Ларисі Петрівні Косач – донці юриста Петра Антоновича Косача і відомої української письменниці Олени Пчілки. Народилася найстарша їхня донька 26 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському, де тоді жило молоде подружжя Косачів. До шести літ майбутня поетеса виростала в Новограді-Волинському, а 1879 року переїхала з родиною в Луцьк, куди батька перевели на роботу.

Тут, у місті під річкою Стлуч, у житті маленької Лесі сталися дві події, які визначили подальшу її долю. Саме тут обдарована дівчинка написала перший всій вірш – „Надія”. Створений він дев’ятирічною дитиною, але виповнений аж ніяк не дитячими думками та почуттями. Появу його спричинили сумні для родини Косачів обставини – арешт та заслання батькової сестри Антоніни. Леся дуже любила свою тітку і тому була вражена звісткою про її ув’язнення у зв’язку із замахом на петербурзького шефа жандармів Дрентельна. Стала Леся невпізнанною – приниклою, замкненою. Такою й писала „Надію” – вірш, який засвідчив, що починалася Леся Українка з того, з чого починаються всі великі поети, - з глибокого болю.

Про біль, але в же фізичний, нестерпний, доводиться вести мову і в зв’язку з другою подією, що сталася перегодя рік – взимку 1881-го. Тоді Леся, за спогадами сестри Ольги, „пішла на річку подивитися, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги”. Внаслідок сильної постуди розвинувся туберкульоз. Спершу він уразив ногу, потім – руку. Далі хвороба перекинулася на легені, а ще трохи пізніше – на нирки. Тяжка недуга потьмарила не лише дитинство; боротьба з нею перетворилася, як сумно жартувала сама поетеса, у „тридцятилітню війну” – виснажливу, трагічну для Лесі Українки.

1882 року сім’я Косачів залишила Луцьк і перебралася в село Колодязне, що поблизу Ковеля.

Отже, поетичне наймення – Леся Українка, - яке вперше з’явилося 1884 року у Львівському журналі „Зоря”, було не випадковим. Вибір його був вибором долі. Справедливість цього висновку переконливо підтверджується усією творчістю поетеси. Дебютну свою збірку – „На крилах пісень” (1893) – вона відкрила промовистими рядками:

До тебе, україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

Ця струна не замовкла до останніх днів життя поетеси, засвідчуючи її постійну думу про знедолену Україну, про народ, який перебував у кайданах соціального і національного гноблення.

Леся Українка померла 1913-го року.