Реферат на тему:
“Марійка Підгірянка”
МАРІЙКА ШДГІРЯНКА НА ГУЦУЛЫЦИШ
РІДНИЙ КРАЮ, РІДНІ ЛЮДИ.
Восени 1887 року О. Ленерта перевели як лісничого із села Бі-лі Ослави в Уторопи на Косівщині. Зиму 1887—1888 років Марійка перебувала у дідуся М. Волошина, священика села Заріччя, якого дуже любила, бо розповідав гарні казочки про пташок, тварин, ме-теликів, бджілок. За зиму зона помітно підросла, порозумнішала і навчилася читати, писати, рахувати у межах двох десятків, як цьо-го вимагала програма першого класу.
У цих двох селах — Заріччі та Уторопах — поперемінне і про-вела Марійка дитинство та літа юності. У 1888 році, коли сім'я Ленертів добре влаштувалася та обжила нове помешкання, дівчинку забрали в Уторопи, де хата була, ніби палата,— нова, велика, чис-тенька. Перед ґанком росли чотири молоді смереки, город спадав, аж до потічка. Місцевість гарна, ліси близько, під самим селом — букові й смерекові. Значно пізніше вона скаже нареченому: «Я учи-телька з Косівського повіту. Працюю в гарненькому селі з поганою назвою Уторопи» Запис зроблено В. Слезінським із слів А. Домбровського на початку сімдесятих років у селі Рудно на Львівщині.).
Восени цього року Марійка стала ученицею другого класу міс-цевої школи. Вчилася легко і охоче, Пам'ять у неї була дуже до-бра, прочитавши будь-яке сповідання, могла переказати його ледь не дослівно.
Після закінчення початкової школи (6 класів) у 1893 році ви-рішила продовжувати навчання самотужки. Вчитель з Утороп Райт, переконавшись у неабияких здібностях дівчини, допомагав їй опанувати матеріал за програмою сьомих-восьмих класів школи місь-кого типу. З 1892 року, кожного літа й осені, вона перебувала у Заріччі. По декілька годин щоденно продовжувала тут навчання. Не обходилося без допомоги дідуся.
Марійка успішно склала іспити за восьмикласну жіночу виділову школу, яка давала неповну середню освіту. Та її не задоволь-няло досягнуте і перспектива бути все життя тільки домогосподинею. Вона прагнула набути спеціальність.
Сім'я Ленертів була доволі великою, крім найстаршої Марій-ки, мала ще п'ятеро дітей — сина і чотирьох молодших дочок. Ма-рійка допомагала сестрам і сама вперто продовжувала вчитися.
Після іспитів у Коломиї зробила для себе розклад занять на кожен день і готувалася за програмою учительської семінарії. Для цього деякі книжки купила, а решту одержала поштою зі Львова. У Заріччя вже так часто не їздила, бо її дідусь помер (1895).
Марійка була закохана в природу. Уважно прислуховувалася до гомону Черемоша та Прута, до розповідей батька про вегетацію різних порід дерев та кущів, про поведінку і звички тварин. Знала уторопські ліси не гірше, ніж місцевий лісоруб. Часто водила сес-тер на зруби по суниці або у шешорські ліси по малини. І ні разу не заблудилася там. Ходити в лісах, бродити по струмках — це наймиліше для неї заняття. Натхнена чарівною природою Карпат, цією закутаною української землі, вона ніколи не перестане оспіву-вати її.
Одного дня по обіді Марійка раптом попросила у батька гро-шей для поїздки до Львова, той застановився — не повірив, що во-на зможе скласти іспити за учительську семінарію. Але домашні якось уладнали цю несподівану ситуацію і переконали батька у ре-альності задуманої справи.
Коли зібралася в дорогу, котрась із сестер всунула декілька карток у валізу:—
А це теж візьми і обов'язково занеси до якоїсь газети, хай видрукують. Вони кращі від тих, що ми читали якось-то у «Зорі».
Віршувати почала десь у тринадцять-чотирнадцять років. Пер-шою була чотирирядкова строфа польською мовою — напис на стрічку до похоронного вінка. Одного разу мимоволі почула, як у сусідній кімнаті не могли укласти слова і сперечалися з цього при-воду. Тоді запропонувала свій варіант.
Спочатку писала польською мовою. Десь наприкінці XIX сто-ліття у журналі «Блющ» навіть друкувалися ці вірші Слезінський В. Мелодії Марійки Підгірянки. // Наша культура: (Додаток до газети «Наше слово») — Варшава. — 1973. № 5.). Але коли це було і як вони підписані, поки що не вдалося встановити. Читання Шевченкового «Кобзаря» привернуло Марійку до українсь-кої мови. Сестри часто знаходили її поезії, складали і зберігали.
Працюючи з вересня 1900 року вчителькою Уторопської двокласної народної школи, Марія Ленерт впроваджувала в шкільну практику дещо нове. Уроки проводила з восьмої до дванадцятої та з другої до четвертої години. Вранці — з учнями третього-четвертого року навчання: обидвома річниками одночасно. Заняття три-вало шістдесят хвилин. Цю годину ділили на дві півгодини: письмові і усні. Коли третій річник займався голосно (усно), то четвер-тий у той час виконував письмові завдання і навпаки. Вона брала зошити учнів додому, перевіряла їх і виставляла оцінки, чого рані-ше у цій школі ніхто не практикував, її вихованці уважніше і ста-ранніше виконували письмові завдання.
На пополудневе заняття був призначений перший рік навчан-ня. Як радили педагоги-практики школи вправ, у перші тижні тре-ба працювати над пробудженням свідомого слуху, щоб зір і слух взаємодоповнювалися. Ці методичні поради вона враховувала: ви-користовувала кольорову крейду, малюючи на дошці квіти, тварин. У Львові купила собі дві пачки таких крейд, щоб мати у запасі. Малюнки не лише викликали радість у дітей, але й сприяли поси-ленню уваги. Часто на уроці придумувала до них коротенькі вір-шики — і діти вмить запам'ятовували їх. Відвідування уроків у класі значно поліпшилося, поведінка — теж.
У 1902 році роботу Уторопської школи перевіряв повітовий ін-спектор Шлемкевич. Він звернув увагу на успіхи молодої вчитель-ки, зробив запис у повізитаційному протоколі.
У тодішній австрійській
