Після повернення з армії до Олешок військовий сюжет у житті Миколи Куліша незабаром знаходить нове продовження. Це було зумовлено тією ситуацією, що склалася на Херсонщині під час громадянської війни й безпосередньою участю М.Куліша у революційному русі в Україні. У лип-ні 1919 року, перебуваючи в Херсоні, він займається формуванням Дніпро-вського селянського полку. З цим полком Куліш захищав Херсон і Микола-їв у боях з військом Денікіна. З цим полком, відступаючи, він дійшов до Києва. З цим полком він побачив Україну в огні. Побачене й пережите у ті часи пізніше відбилося у незавершених романі та кіноромані, а та-кож у драматичній поемі “Патетична соната” – одному з найвищих творчих досягнень М.Куліша.

Завершував Куліш свою військову біографію начальником штабу групи військ Херсонського напрямку, а трохи пізніше – військовим керівником Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів. За плечима зали-шилося дві війни, п’ять місяців в’язниці за гетьманського правління, створення революційних повстанських формувань, членство у повітовому ревкомі. Цими подіями був сповнений другий період життєшляху драматурга.

З 1921 року М.Куліш знову на цивільній службі. Починається третій період його життя, у якому головне місце посіла так довго очікувана ним літературно-художня діяльність.

Певний час М.Куліш обіймає адміністративні посади в Олешках, відда-ється освітянській службі у Дніпровському повіті. Він організує школи, дбає про учнів та вчителів. Йому неодноразово доводилося пішки ходити селами й містечками Херсонщини, знайомлячись зі станом педаго-гічних справ у рідному краї. У голодному 1921 році він доклав неймовірних зусиль, щоб врятувати багатьох школярів від смерті й зберегти від розпаду численні маленькі школи. Мандруючи степами й селами Таврії (нерідко з гвинтівкою за плечима), Куліш зустрічається з різними людьми, конфліктами, ситуаціями. У його творчій уяві складається задум майбутньої дра-ми “97”. Він робить перші ескізи до неї. Однак його ім’я як літерато-ра ще нікому не відоме.

Наприкінці 1922 року Куліш одержав підвищення по службі й перебирається до Одеси. На новому місці турбот з ранку до ночі. У системі губернської освіти, де Куліш працює інспектором шкіл, безліч проблем, засідань, термінових завдань. В одному з листів він образно й жартівливо розповідав про себе: “Навантажили мене, як верблюда. По нашому виходить - дали “нагрузку”, і от тая нагрузка придавила мене, як стопудова вага. Лед-ве дихаю”. І все ж таки М. Куліш викроює нічні години, щоб писати.

Портрет Миколи Куліша одеського періоду виразно й з гумором намалював Юрій Смолич. Описуючи свою зустріч з ним, що сталася 1924 року, Смолич згадував: “Куліш виявився …не таким вже й молодим – мав добрі вуса і виглядав за тридцять років. Зодягнутий був у довгу білу со-рочку, підперезану тонким очкуром, та галіфе хакі у стоптані чоботи. Професією – вчитель.–

Куліш, – рекомендувався він. – Микола, – додав по короткій пау-зі і якось хмикнув собі у вуса, – щоб, бува, не сплутали з Паньком Кулішем: той давно вмер, а я ще живий, той був з панків, а я – з мужиків, той був письменник, а я тільки так собі… маракаю…

Видно було, що він ніяковіє і, як усі соромливі люди, гнівається на себе самого за свою сором’язливість, а щоб її якось заховати, – костричиться”.

Перебування в Одесі внесло у літературний розвиток   М.Куліша нові якості та нюанси. Він стає членом письменницької спілки “Гарт”, від-відує засідання її художньо-літературної студії, стежить за мистецькою динамікою в Україні. Саме в Одесі, незважаючи на величезну зайнятість, Куліш закінчує п’єсу “97” і з маловідомого літератора стає знаменитим драматургом. Про нього пишуть провідні митці, літературознавці, журнали, газети. Про нього говорять на творчих вечорах і у державних колах. До нього звертаються режисери, театри, актори.

Феноменальний успіх драми “97”, що була поставлена у Харкові восени 1924 року, сприяє тому, що керівництво “Гарту” ставить питання про переїзд Миколи Куліша до столиці України. Й з кінця літа 1925 року драматург живе і працює у Харкові.

Олешки, Одеса, Харків – такою є географія становлення літературного таланту М.Г.Куліша. Харкову у цьому ланцюжку належить найвагоміша роль.

У столиці Куліш опинився в центрі духовно-творчого буття. Ви-датне письменницьке оточення – М.Хвильовий, Г.Епік, Остап Вишня, Ю.Яновський, П.Тичина, І. Дніпровський, дружні й творчі контакти з якими збагачували його художній світогляд. Літературні читання, зустрічі, бесіди. Безпосереднє знайомство з представниками різноманітних мистецьких й художніх напрямків, течій. Плідна багаторічна співпраця з трупою теат-ру “Березіль” та його режисером-концептуалістом Лесем Курбасом. Пошук своєї мистецької позиції, власної художньої індивідуальності, полемі-ка з лідерами інших літературних орієнтацій, напружене дослідження життєвих явищ і тенденцій.

Ім’я та постать Миколи Куліша швидко набирають ваги. Він стає однією з центральних постатей літературно-художнього процесу в Україні та безумовно головною постаттю в українській драматургії 20-х – початку 30-х років ХХ століття. Його п’єси виставляються театрами різних стилів та уподобань. Навколо його творів спалахують дискусії – завзяті, емоційні, різкі. Його персонажі виходять за межі суто літе-ратурних образів й осмислюються найбільш проникливими сучасниками як символи доби українського Ренесансу.

Навколо М.Куліша групуються письменники. Вони цінують у